Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Після війни. Історія Європи від 1945 року
Після війни. Історія Європи від 1945 року - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Після війни. Історія Європи від 1945 року

Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:

Події Другої світової війни ще пів століття змушували здригатися всю Європу. «холодна війна», розрив між Сходом і Заходом, змагання між комунізмом і капіталізмом — усе це зараз уже не поясниш як залізну політичну логіку й ідеологічну потребу. Повоєнний світ змінився — старі режими віджили своє, і почала зароджуватися нова Європа.
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
1 ... 276 277 278 279 280 281 282 283 284 ... 560
Перейти на страницу:

Однак амбітніші реформи Хрущова не змогли призвести до обіцяних продуктових надлишків (це була ще одна причина, з якої його партійні колеги мусили усунути його від влади в жовтні 1964 року). Освоєння «цілини» в Казахстані та Південному Сибіру виявилося особливо провальним: пів мільйона тонн верхнього шару ґрунту щорічно вимивалося на землі, яка була абсолютно не пристосована до вирощування зернових культур і де врожай часто виростав упереміш із бур’яном. У трагікомічному поєднанні централізованого планування та місцевої корупції комуністичні керівники в Киргизстані змушували колгоспників виконувати норми виробництва за рахунок скуповування продуктів у місцевих магазинах. У провінційних містах відбувалися продуктові бунти (зокрема в Новочеркаську в червні 1962 року). Із січня 1964 року, після катастрофічного неврожаю 1963 року, СРСР був змушений імпортувати зерно із Заходу.

Водночас маленькі приватні господарства, які Хрущов час від часу дозволяв, були майже до непристойності успішними: на початку 1960-х 3% землі, яку обробляли приватно, забезпечували третину сільськогосподарської продукції Радянського Союзу. До 1965 року дві третини всієї картоплі, яку споживали в СРСР, та три чверті яєць надходили від приватних господарств. У Радянському Союзі, так само як у Польщі чи в Угорщині, «соціалізм» виживав за рахунок незаконної «капіталістичної» економіки всередині, існування якої намагалися не помічати[314].

Економічні реформи 1950‒1960-х років від початку були гарячковою спробою налагодити структурно неповноцінну систему. Оскільки за ними ховалося нерішуче прагнення децентралізувати економічні рішення чи фактично дозволити приватне виробництво, безкомпромісні радикали зі старої партійної гвардії сприймали їх як образу. Але ні в чому іншому лібералізація, яку проводив Хрущов, а за ним — Брежнєв, не становила жодної негайної загрози для влади та протекції, на якій трималася радянська система. Насправді саме тому, що економічні вдосконалення в Радянському блоці завжди були підпорядковані політичним пріоритетам, досягнути вдалося так мало.

Інша річ — культурна реформа. Ленін завжди більше переймався через критику, ніж через власні принципи; його наступники нічим не відрізнялися. Комуністичні лідери, зокрема Хрущов, надзвичайно чутливо ставилися до інтелектуальної опозиції незалежно від того, чи мала вона шанси отримати ширшу підтримку всередині партії та за її межами. Після його перших звинувачень у бік Сталіна в 1956 році багато хто в Радянському Союзі та за кордоном був сповнений оптимізму, що цензура послабне і з’явиться певний простір для виявлення обережної незгоди та критики (того самого року Борис Пастернак зробив невдалу спробу подати рукопис свого роману «Доктор Живаґо» до літературного журналу «Новий світ»[315]). Але вже невдовзі Кремль занепокоївся через те, що здавалося йому культурною вседозволеністю; уже через три роки після ХХ з’їзду КПРС Хрущов виступав із гнівними промовами на захист офіційного соцреалізму в мистецтві та погрожував незгодним серйозними наслідками, якщо вони продовжуватимуть його паплюжити, навіть якщо це сталося в минулому. Тоді ж, у 1959 році, влада почала утиски православних священників та баптистів — так би мовити, культурних дисидентів, яким дозволили певну свободу після смерті Сталіна.

Однак сам Хрущов, якщо і не його оточення, був абсолютно непередбачуваним. На ХХІІ з’їзді КПРС у жовтні 1961-го став очевидним масштаб розколу між Китаєм та СРСР (наступного місяця Радянський Союз закрив своє посольство в Албанії, європейській намісниці Пекіна), а в змаганні за світовий вплив Москва вирішила показати своє нове обличчя спантеличеним й охопленим сумнівами закордонним прихильникам. У 1962 році нікому не відомому вчителю з провінції Олександру Солженіцину дозволили опублікувати песимістичний і потенційно підривний роман «Один день з життя Івана Денисовича» в «Новому світі» — тому самому журналі, який менш ніж шість років тому відхилив роман Пастернака.

вернуться

314

Довіра до радянської системи значною мірою залежала від її спроможності отримувати результати від землі. Упродовж більшої частини її вісімдесятилітньої історії сільське господарство так чи інакше перебувало на грані катастрофи. Європейського жителя у ХVIII столітті чи навіть африканця у ХХ столітті це не дуже здивувало б; але Радянський Союз був зобов’язаний дотримуватися набагато вищих стандартів.

вернуться

315

«Новый мир» (рос.). — Прим. ред.

1 ... 276 277 278 279 280 281 282 283 284 ... 560
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)