Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
З цього приводу привертає увагу тогочасна петербурзька чорносотенна листівка від 19.02.1906 – «Воззвание к русскому народу». Там, прямо й безпосередньо беруть бика за роги (зберігаємо мову, гріх таке щось перекладати):
Знаете ли братцы, рабочие и крестьяне, кто главный виновник всех ваших несчастий? Знаете ли, что жиды всего мира, ненавидящие Россию, армяне, а затем Германия и Англия составили союз и решили разорить Россию дотла, разделить ее на мелкие царства и раздать ее врагам народа русского.
Отже, як бачимо, за всім, крім універсальних жидів, – стоять Німеччина та Англія. Дещо цікаве знаходимо й далі:
Затем хотят позднее хитростью и обманом отобрать землю у русского мужика и самого его обратить в раба жидовского, попов его расстричь, а православные церкви и монастыри обратить в жидовские хлевы и свинарники.
Тут, як і взагалі, зворушує суто російських масштабів ерудиція. Автори листівок навіть не знають, що жодних там «жидівських свинятників», – бути не може, бо жидівство забороняє вживання свинини. Втім, як і іслам.
Але, адмірал – то не шереговий чорносотенний невіглас (принаймні – офіційно) та з приводу його ідіотичного інтерв’ю виникнув черговий дипломатичний інцидент та обмін нотами. Росії знову прийшлося вибачатись.
Гріх було би не скористатися з нагоди, зі сприятливого контексту, та не згадати про вирішальну роль імперського дологічного мислення. Таке не в стані простежити, проаналізувати пов’язань причини та наслідку, всі власні невдачі приписує, незмінно, діям ворожої сили. Подібно, середньовічний чернець, що перебрав учора, а сьогодні посадив кляксу переписуючи життєопис мученика, який ніколи не існував, – певний, що винна в цьому не його власна рука: що її підштовхнув диявол. У повищій листівці маємо повнісінький набір ворожих сил: жиди всього світу, вірмени (!), Німеччина з Англією: хто тільки завгодно, та не ті, хто визначають стан речей у Росії. Але, уявимо собі дещо не до уяви: за російськими молитвами Бог раптом прибрав усіх перелічених зловмисників: жидів, вірмен, а до них і Німеччину з Англією. Хто би тоді був винний у сталих російських негараздах? – росіяни? Що ви, що ви, – далебі! – знайшлися би винні, як не індійці то китайці… Підкреслимо, що подібне мислення геть перекриває дорогу до виявлення власних помилок, до набуття досвіду та самодосконалення.
Зауважимо ще, що дологічне мислення, первісне та магічне, побудоване на концепції ворожих сил, – доіснувало в Росії від часів її історичного виникнення та по наші часи. А значить визначило її стан постійного відставання від країн цивілізованого світу. А поки воно буде існувати, – Росія полишиться й найбільш невлаштованою з країн світу, які б перетворення в ній не відбувалися. Але, повернемося до справи.
З iншого боку, був у цьому ще й елемент, так би мовити, – підсвідомо логічний, про це вже дещо йшлося. Бо ворогом для всіх трьох імперій Росії, що пнулися до світового панування, була завжди могутніша на свій час країна світу; яка де факто перекривала шлях до цього панування. Тоді була Англія, потім - Німеччина, згодом США – «амєріканскій імперіалізм». Цей «імперіалізм» за двох Світових воєн не набув собі за межами США жодного квадратного метра терену, а – все одно, поганий. Втім, усім цим пропаґандовим наклепам давно ніхто у світі не вірив, за винятком власних підданих, тупих та невігласних, свідомість яких давно було з успіхом замінено на купу умовних рефлексів.
В російському народі напередодні війни спостерігався небувалий патріотичний підйом: «Япошкі? – да ми етіх косоґлазих шапкамі закідаєм!» Але, нарід воює та не веде війни. Війну ведуть начальники, з одним із яких ми вже дещо ознайомились. Головнокомандуючий, генерал А. Н. Куропаткін, був перед тим 8 років військовим міністром та блискуче ставив петербурзькі військові паради. Отже, усім чого навоював, – зобов’язаний собі й тільки собі.
Цікаво підкреслити, що перед початком війни генерал особисто інспектував Далекий Схід та мимохідь завітав і до Японії, де йому, нічого особливо не укриваючи, та не без щіпки хизування, чимало показували. Повернувшись додому він, по нападі на Порт Артур, представив цареві цілу доповідь, яка включала короткий оперативний план війни, який ми, єдино, й наведемо (§ 12):
Боротьба флота за панування на морі.
Запобігання висадці японців.
Оборонні дії та широкий розвиток малої війни, аж до зібрання достатніх сил.