Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
По закінченні цього – перехід у наступ, а саме:
Витиснення японців із Манджурії.
Витиснення японців із Кореї.
Висадка наших військ у Японії. Оволодіння головним містом Японії та взяття до полону мікадо (імператора, О. Б.).
Ну як, – непогано? От забув тільки «Парад Побєди» в Токіо, чи не так? Він писав цю дитинчу дурість, а недоумкуватий «Ніколашка» – «царь всєя Русі», втішався: «Прочєл с удовольствієм», писав він у таких випадках. Але цього разу «удовольствіє» було коротшим, ніж будь–коли.
«Витєснєнієм японцєв із Манджуріі» (до Кореї так і не дійшло), генерал клопотався особисто. На фронті він не надто турбувався про солдат, постачаючи їх, в основному, іконами, але сам їздив у потязі з електричним освітленням, у розкішному салоні та зі зграєю прихлебателів і холопів. В окремому вагоні їхала корова генерала Куропаткіна, бо він змолоду звик – бачите, до «парноґо молока». Побоїсько під Мукденом остаточно перекреслило його надії.
Все це була служацька еліта Росії, Другої її імперії, – звання, ордени; вони досконало знали кого та як титулувати, знали, в якій руці тримати виделку, а в якій ніж, але ви ж бачите, що жоден з них, за своїм розумом та професійними здібностями, – не поділив би лайна поміж трьома курками (не кажучи вже про чотирьох). Але, попри такий очевидний та сумний факт, зустрічаємо тут і початок ідеї, дещо так знайоме нам із наступного імперського майбутнього. В одному з останніх наказів по Манджурській армії від 2.02.1906, читаємо дослівно:
В числі тих, що повертаються з полону до шерег довіреної мені армії гг. офіцерів та нижніх чинів зустрічаються такі, що потрапили до полону не пораненими. Передписую, по всіх частинах військ, куди прибули полонені, провести ретельні та деталічні дізнання щодо обставин їх потраплення до полону, та, в разі виявлення відсутності поважних причин до здачі у полон, притягувати їх до відповідальності за статтями 262 або 263 ХХII кн. «Свода военних правил», вид. 3.