Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Війна розпочалася 26.01.1904, коли сили японського флоту напали на Порт Артур та вивели з ладу два броненосці та крейсер; а під Чемульпо в Кореї затопили ще один крейсер – «Варяґ»; хоч він – кажуть – не здався й на дні. А коли ще 31.03.1904 підірвався на міні та затонув броненосець «Пєтропавловск», разом із командуючим адмiралом С. О. Макаровим та всім його штабом, – порт–артурська ескадра фактично перестала існувати. Полишалася, єдино, фортеця Порт Артур, на чужій землі та з трьох боків оточена морем.
Наприкінці липня 1904 рештки ескадри спробували втікти та дістатися Владівостока (десь 2500 км. на північ, в обхід Кореї протокою Тсушіма), але були розсіяні та потоплені японськими військовими кораблями.
Тому командування Японії на початку квітня 1904 дало наказ військам, що стояли в Кореї, перейти річку Ялу – тисячолітній історичний кордон між Кореєю та Манджурією, та вибити росіян із Манджурії.
Кілька конче необхідних слів щодо тодішніх військових якостей армій обох воюючих сторін.
Російська армія, від Шипки та Плєвни зберегалася в тому ж вигляді, відстаючи в озброєнні адже, відставала й тоді (навіть від турків) від усіх армій Європи та могла компенсувати це, єдино, масовістю – «жівой сілой»; або ж кількістю «пушєчноґо мяса», – так у них, буває, теж кажуть.
Щодо Японії, то вона з повною мірою відповідальності поставилася до «Реставрації Мейджі» 1867–1868, метою якої було, в обличчі європейського виклику, перетворити старий Ніппон на сучасну державу, ніяк не нижчу, орґанізаційно і технічно, від Європи та Америки. Що й було на той час, за кілька десятків років, успішно досягнуто.
Японська вибухівка «шімоза», легка і потужна, істотно перевищувала якостями європейський піроксилін. Вона була створена японськими ученими, вироблена на японських хемічних підприємствах, та забезпечувала істотно дальший засяг вогнепальної зброї, на суші як на морі. Японські військові судна могли розстрілювати супротивника здаля, не потрапляючи під вогонь його артилерії. Дальший засяг мали японські легкі та малокаліберні, але швидкострільні гвинтівки «Арісака».
В улюбленому ж російському двобої на багнети («пуля дура, штик молодєц!»), японський солдат, невеличкий та рухливий, – мав чи не ще відчутнішу перевагу: знання старих, іще самурайських часів, східних прийомів ближнього бою. Від цього, до речі, чимало постраждали й учасники совєцької навали на Японію, 1945. Все це, більш–менш заздалегідь вирішувало виники всієї справи: перемогти тоді Японію – Росія в жодному разі не могла; хоч цього й близько не розуміла.
Російські окупанти в Манджурії полишили тоді по собі чимало руїн. Але заразом полишили місцевій мові й нове слово – «ло–май–ло» (або, за сучасним правописом «ло–майло»); із семантикою, відповідною семантиці слова «ламати» («той, що ламає»). Ставши на часі й синонімом певної національної приналежності. Пов’язане його виникнення, правдоподібно з тим, що зобачивши манджурську фанзу, окупанти хутко її «раскативалі по брєвнишку», побоюючись, очевидно, що там може укритись «японскій шпіон». Втім, так само вони робили, «раскативалі по брєвнишку», як ви ще про це не забули, у Новгороді, де вже жодних там «японскіх шпіонов» і близько бути не могло; спочатку за Івана III (1462–1505), а потім за Івана IV (1533–1584). Отже, можливо, що це й ґенетична звичка.
Російський командуючий, генерал А. Н. Куропаткін, кинув був на допомогу Порт Артурові відбірний Сибірський корпус, але японці розбили його під Вафонґу, в червні 1904. Було, як звичайно, чимало полонених.
Взимку 1904–1905 росіяни розраховували відсидітись, перейти на зимову позиційну війну, але японці про це й хвилини не думали. Вони перейшли в наступ у січні та остаточно розгромили російську армію під Мукденом. Таким чином, війну було закінчено, фактично; на суші ще 25.01.1905, але не на морі.
Порт Артур капітулював десь через півтораста днів облоги, 20.12.1904, але перед тим (хоч із яким же запізненням! – дійсно, в свинячий голос) йому була вислана з Росії морська допомога з Кронштадту 2.10.1904, – флот адмірала З. П. Рождєствєнского. Він складався з семи броненосців, семи крейсерів (між ними «Аврора» та «Орел»), дев’яти есмінців та необхідної кількості допоміжних суден: загалом десь 12 000 моряків. Зауважимо тут всього дві обставини, але такі, що заздалегідь перекреслювали будь–які надії на успіх, на перемогу адміральської ескадри.
1. Вона була відправлена з піврічним, принаймні, запізненням.
2. Технічний рівень був той самий, що «Пєтропавловска» або «Варяґа», – недостатня потужність та тихий хід, а до цього недалекострільна артилерія, без належного оптичного забезпечення. Японці зі своїх значно модерніших суден могли їх розстрілювати, навіть не наражаючись на відповідний вогонь.