З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
— Занудство.
Бабуся зітхнула і пішла за мною у будинок, а потім — на кухню. Вона приготувала перекуску з крекерів та сиру.
— Твої улюблені, — показала вона на тарілку.
— Я знаю, — сказала я.
Я схвалила ідею перекусу і одразу сіла їсти. Щойно мої зуби ковзнули по м’якому оранжевому сирі, а потім з хрустом розкришили крекер, як мені стало набагато краще. Бабуся налила у склянку журавлиново-виноградного соку.
— Обід тобі сподобався?
— Так.
— Ти сиділа біля Бріджет?
— Так.
Бабуся сіла біля мене зі склянкою соку.
— Добре, а тепер скажи, чому школа — занудство?
— Домашнє завдання.
— Домашнє завдання — це звичайна річ, — сказала бабуся. — Що там у тебе?
— Кілька сторінок читання, питання з природознавства, сторінка прикладів з математики і карта, яку треба запам’ятати для суспільствознавства.
— Ти з цим впораєшся.
— І. І ще треба написати листа.
— Листа?
— Листа: яким було моє літо.
— Ох… Ооох, — зітхнула бабуся з розумінням. — І з цим ти також впораєшся.
— Я не хочу, щоб пнннн Англбрат…
— Пннн Англбрат?
Я похитала головою, попереджаючи бабусю, щоб зараз на мене не сердилася.
— Ти не мусиш розповідати їй про все, що робила цього літа. Вибери якусь одну подію. Розкажи їй, я не знаю, про поїздку потягом чи знайомство з Бріджет. Вона не мусить знати того, що ти не хочеш їй розповідати, і ти не мусиш писати про те, про що не хочеш.
«Так само, як і ти не говориш про неї сьогодні», — подумала я.
— Бабусю?
— Так, солодка моя?
— Можеш відвезти мене в іграшковий магазин?
— Так, можемо поїхати просто зараз. Піду візьму гаманець.
У мене були гроші, вісімдесят доларів, нагорі, у шухляді зі шкарпетками. Але якщо бабуся хоче заплатити, так навіть краще, бо хто знає, коли я знову буду сама і потребуватиму грошей.
Ми поїхали до іграшкового магазину. Бабуся дала мені двадцятку і повернулася в авто, тож я могла все зробити сама. Я роздивлялася і роздивлялася, вгорі й унизу, в усіх рядах, і зрештою вибрала настільну гру. Вона була у коробці розміром з коробку з-під взуття, а не в пласкій, як звичайні настільні ігри. Гравці були принцесами і, відповідаючи на питання, мали збирати самоцвіти для корони і вибиратися з лісу. Гра коштувала $12.99. Найважливіша інформація була написана збоку: «Вік: 8–12». Чоловік на касі поклав коробку у пакет, і я повернулася до машини.
Бабуся не питала, що я купила. Просто рушила додому. Коли ми приїхали, я пішла нагору, з комірчини в коридорі витягла подарунковий папір у синю і зелену смужки і запакувала подарунок на підлозі своєї кімнати. Знесла його вниз і поклала на кухонному столі.
Бабуся пила воду. Вона поставила склянку і вийшла на хвилинку. Коли повернулася, у її руках була коробка, запакована у такий самий папір. Вона поклала пакунок біля мого.
Я не хотіла, щоб бабуся щось говорила.
Саванна зайшла б на кухню, побачила подарунки. Потрусила б їх. Попросила б зараз же їх розпакувати.
Бабуся сказала б: «Після вечері». На вечерю були б запечені у духовці курячі палички і білий торт із рожевим кремом.
Я зупинила погляд на кухонних дверях, прагнучи, щоб вона зайшла до нас.
Спробуй, Саванно, спробуй. Усе може бути добре, якщо ти захочеш.
На очі набігли сльози. Бабуся поклала руку мені на плече.
— Обрі, — сказала вона тихенько.
— Я думала, це могло б допомогти, подарунок… щоб вона знала… я не забула.
— Вона знає, люба. Вона знає.
Я дивилася на два подарунки.
— Що нам з ними робити?
— Занесемо на горище, — сказала бабуся.
Я не питала, чому, взяла подарунки і обережно понесла нагору.
Тато стоїть у дверях. Потім його губи розтягуються у радісній усмішці, він забігає в кімнату, хапає мене і підкидає вгору.
— Вона тут, Обрі!
— Хто тут?
— Твоя сестра! Вона народилася! Дві години тому! Вона і мама сплять у лікарні, але ходімо, взувайся, ми маємо піти їх побачити!
Я поспішаю взутися. Я щаслива. Щаслива, що лишаю сусідський дім, бо у них є великий, волохатий і гавкітливий пес, бо будинок весь час пахне тако, навіть якщо ніхто тако не готує. А ще я щаслива, бо тато щасливий. Я ще ніколи не бачила його таким щасливим і схвильованим.
Я беру рожевий кед і запихаю туди ногу, але виявляється, що це не та нога, тож тато витягає її і знаходить інший кед. Коли він нахиляється, щоб допомогти мені, спочатку не присідає і тому гепається. Ми дивимося одне на одного і починаємо реготати. Я стрибаю на тата і повністю завалюю його на підлогу. Він цілує мене в щічки і всаджує взуватися.