З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
— Як тобі? — запитала бабуся. — Мені подобається.
— Так, непогано, — сказала я, повертаючись, щоб роздивитися себе ззаду. — То коли починається школа?
— З середини наступного тижня, — відповіла бабуся.
Я повернулася в кімнату, щоб приміряти інший одяг.
— Скажи точно, який це день.
— Думаю, середа.
— Ні, бабусю, яке число?
— Сьоме вересня.
— Ні, — сказала я. — Я нікуди не піду сьомого вересня.
Я грюкнула дверима, відштовхнула вбік три сотні пакетів з новим одягом і залізла на ліжко, накрившись із головою.
З іншого боку дверей гукала бабуся:
— Ти не можеш викинути цей день зі свого життя. Тобі треба продовжувати жити.
Я повернулася спиною до дверей. «Продовжувати жити», — думала я. Як мама? Вона викинула все зі свого життя, тож якогось дня й я зможу.
Минуло кілька годин, бабуся не поверталася, і мені здалося, що, може, я не права. Побачимо. Можливо, я просто не піду на шкільний автобус. Може, не вставатиму з ліжка.
Я не хотіла розглядати своє шкільне причандалля. Запхала його у комірчину і захряснула двері.
Я подражнила Семмі, коли годувала. Крутила гранулу корму між великим і вказівним пальцями. Він це бачив. Семмі погойдував хвостом і дивився на мене своїми виряченими очима.
Потім він вистрибнув зі свого акваріума простісінько мені в руку. Я закричала. З переляку хотіла його скинути, і він би звивався, вмираючи на підлозі. Та він зісковзнув по моїй шкірі і плюхнувся в акваріум. Їжа впала у воду за ним, і він одразу її проковтнув.
Я стояла і дивилася, поки серце поверталося до звичайного ритму.
За два дні до школи хтось постукав у двері. Це була Бріджет із наплічником за плечима.
— Пропоную зникнути, — сказала Бріджет.
Зникнути.
— Що ти маєш на увазі?
— Маю на увазі, ходімо звідси на цілий день.
— Куди?
— В ліс.
Вона розстебнула наплічник і показала мені купу сандвічів з арахісовим маслом.
— Твоя мама хвилюватиметься?
— Нє-а. Вона зробила нам сандвічі для пікніка. Сказала, це має бути весело.
Мама Бріджет знала, як зробити так, щоб все було якнайкраще.
— Зачекай хвильку, — попросила я.
Я побігла сходами нагору і забрала зі столу конверт. Коли бігла вниз, прокричала:
— Бабусю, я з Бріджет!
Вийшла з будинку і зачинила за собою двері.
— Ходімо.
Ми з Бріджет пішли до лісу, проминули дерево, з якого вона впала. Так видавалося, що Бріджет знала, куди ми йдемо. Ми йшли широкою добре протоптаною дорогою. Стежка стала крутішою. Бріджет взяла мене за руку і потягнула за собою нагору.
— Обрі? А хто така Джиллі?
— Що? — запитала я.
— Хто така Джиллі? На конверті написано «Джиллі».
— Джиллі — це… Знаєш, це звучатиме дивно.
— Ти можеш мені розповісти.
— У Саванни була уявна подружка, яку звали Джиллі.
— І ти їй пишеш? Вона ж несправжня, ну, ти ж знаєш…
— Я знаю, я лише… Не знаю, для чого це роблю. Я стала їй писати, коли приїхала сюди.
— Чому?
— Не знаю. Щоб мати якийсь зв’язок із… минулим? Я про щось думаю, потім пишу про це листа і… відправляю його.
— А, зрозуміло.
Ми йшли далі.
— Це допомагає?
— Що?
— Це допомагає? Написання листів?
Я стенула плечима.
— Не знаю. Будеш із мене сміятися? Можеш сміятися.
Бріджет сильніше стиснула пальці навколо моєї долоні.
— Ні, — відповіла вона без натяку на хихотіння. — Я не збираюся сміятися.
Іншою рукою я тримала листа до Джиллі.
Через якийсь час я запитала:
— Чому ти сьогодні вирішила втекти?
— Га?
— Трапилося щось погане?
— Ні.
— Нічого?
— Ні. Ми ж не тікаємо насправді, а лише прикидаємося. Мама знає, де ми.
— Так, я знаю, але ж ніхто не тікає без причини. Має бути якась причина.
Маленька Саванна нарешті заснула.
— Тепер ми можемо побавитися? — шепочу я до мами.
— Звичайно. Ти ховайся, а я рахуватиму.
Мама заплющує очі, відвертається до стіни і голосно, але повільно починає рахувати.
— Один… два…
На три, переконавшись, що вона рахує, я біжу у вітальню, присідаю за диваном і заплющую очі. Коли очі заплющені, я невидима.
На «десять» мама припиняє рахувати. Я затримую дихання і чекаю. І чекаю.