Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

На території Північно-Західної України (Волинь, Житомирське полісся) найранішими пам’ятками пізнього палеоліту є Куличівка, Жорнов, Радомишль, які відносяться до кола оріньякських пам’яток, традиційно пов’язаних з однобічним мустьє. Але нечисленні мустьєрські пам’ятки цього регіону (Рихта, Житомирська) належать до кола індустрії мустьє двобічного і не можуть розглядатися як генетичне підґрунтя відомих тут пізньопалеолітичних пам’яток. Найвірогідніше, походження пізнього палеоліту цього регіону слід пов’язувати з населенням більш південних територій.

Не менш складною є проблема формування пізнього палеоліту степової зони. В Надпоріжжі, в північно-східному Приазов’ї та в Криму відома значна кількість виразних мустьєрських пам’яток, серед яких є багатошарові, зокрема такі, що відносяться до середнього та фінального етапів пізнього палеоліту. Початковий етап пізнього палеоліту представлений тут вкрай невиразними, невеликими комплексами, за винятком стоянки Анетівка XIII, культурний шар якої розташований у дофіновському ґрунті. Індустрія пам’ятки має архаїчний орін’якський вигляд, генетичне підґрунтя якої поки що нез’ясоване, хоча цілком можливе її формування на основі місцевого (нижньодніпровського) муст’є. Простежена лінія можливих генетичних зв’язків між пізньопалеолітичним комплексом Антонівка III та зубчастим муст’є типу Білокузьминівка у Донбасі.

В Криму, де муст’єрська доба репрезентована виразними стратифікованими комплексами з багатьма індустріями та неандертальськими похованнями, початковий етап пізнього палеоліту представлений лише нижнім горизонтом Сюрені І. Г. А. Бонч-Осмоловський вбачав можливість встановлення єдиної генетичної лінії типу Шайтан-Коба і Сюрень І. Пізніше О. О. Формозов довів, що орін’якська культура Криму формувалася на основі місцевого муст’є однобічного. Найновішими дослідженнями Кримської палеолітичної експедиції відкрито значну кількість пізньопалеолітичних пам’яток, дослідження яких дало змогу з’ясувати цю цікаву та складну проблему.

Таким чином, можна вважати, що в різних регіонах України переважав автохтонний шлях формування пізнього палеоліту, хоча в деяких випадках генетичний зв’язок пізньопалеолітичних і муст’єрських індустрій встановлюється поки що на рівні гіпотез. Наступні етапи розвитку пізнього палеоліту представлені більш численними, виразними, достовірно датованими комплексами, які дають можливість чіткіше простежити різноманітність культурно-історичного процесу в ці періоди та ретроспективно встановити джерела формування населення, не виключаючи при цьому можливість запозичення і міграцій населення з інших територій. Однак, перш ніж перейти до розгляду етноісторичної ситуації в Україні періоду пізнього палеоліту, слід розглянути матеріальну культуру в її різноманітних проявах.