Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Більшість дослідників вважають, що населення ранньопалеолітичного часу, що мешкало в гротах Кіїк-Коба, Заскельна V і VI, стояло на неандертальському ступені розвитку, якому були притаманні насамперед такі риси, як масивність кістяка, широкоплечість у поєднанні з невеликим зростом (160—163 см за Є. Н. Хрисанфовою та 160—170 см за В. П. Алексєєвим). Сильний розвиток мускулатури і кістяка первісної людини пояснюється необхідністю протистояти різним силовим механічним навантаженням. Ці риси формуються вже в ранньому дитинстві (тип поперечного розтину ребер масивний, округлий, а не у вигляді витягнутого овалу, як у сучасної людини). Грубість кістяка, міцний фізичний розвиток, зменшення поверхні тіла стосовно його об’єму (тобто тепловіддача) — всі ці ознаки можуть розглядатися як адаптація до холодного або помірного клімату початку останнього зледеніння в гірському Криму (рис. 10).

Складна антропологічна ситуація засвідчена також окремими знахідками кісток людини з Приазов’я та Подніпров’я. На мустьєрській стоянці Рожок І, що в Приазов’ї, знайдено верхній моляр людини з сапієнтними ознаками. Подібні рештки виявлено й на декількох перевідкладених мустьєрських місцезнаходженнях Подніпров’я. Насамперед, це стегнова кістка з Романкового, що належала людині високого зросту (171 см). За своїми антропологічними особливостями ця людина може бути віднесена до кола палеоантропів у широкому значенні цього терміна, хоча й з деякими відмінностями від типових європейських неандертальців. Так, Є. Н. Хрисанфова не виключає можливості, що романківська людина була одним із представників “давньої” групи палеоантропів (типу Крапіна й Ерінгсдорф у Європі та “нетипових” форм Палестини), які розвивалися у сапієнтному напрямі. До групи людей цього типу можна віднести знахідку мінералізованої плечової кістки з басейну Самари, яка належала людині високого зросту, сапієнтного типу з домішками архаїчних ознак, а також черепи трьох сапієнтів з неандертальськими рисами з району Дніпропетровська. Наприкінці зауважимо, що знахідки решток людей сапієнтного типу з архаїчними ознаками на мустьєрських пам’ятках України не є випадковими і засвідчують відносно ранній етап формування тут людини сучасного типу.

Рештки людей пізньопалеолітичного часу на теренах України вкрай фрагментовані і не дають можливості всебічно відтворити процес формування фізичного типу населення цього періоду. Нам відомі лише декілька уламків черепів людини з Чулатова І, Новгорода-Сіверського, Анетівки II, фрагменти плечових кісток з Новгорода-Сіверського та Кормані IV і кістки лівої ноги з поселення Городок II. Антропологічна характеристика черепа (лобова кістка) з пізньопалеолітичної стоянки Анетівка II (Південний Буг) не залишає сумнівів щодо належності його до типу сучасної людини. За морфологічними ознаками він схожий на жіночі черепи мезолітичного могильника Василівка III, що у Подніпров’ї.