Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
У степовій зоні з відносно сприятливим кліматом сезонні стійбища широко розповсюджувалися на всіх етапах пізнього палеоліту. Це було зумовлено як кліматичними умовами, які не стимулювали будівництво фундаментальних жител, так і особливим складом промислових тварин (стадні мігруючі види). На стоянці Ями, що відноситься до початку середньої пори пізнього палеоліту, відкрито скупчення площею близько 50 м2 із слідами вогнища (на жаль, зруйнованого), уламками кісток, плямами вохри, крем’яними виробами. Ця пам’ятка визначається як короткочасова стоянка мисливців на бізона, широкопалого коня та благородного оленя. Подібна стоянка, яка відноситься до середньої пори пізнього палеоліту, вивчена у цьому регіоні в Минівському Яру. На заключному етапі пізнього палеоліту в степовій зоні сезонні стоянки розташовувалися вже на віддаленні від великих водних магістралей, на водороздільних плато, часто біля подів без витоків.
Центром життєдіяльності первісних колективів були довгочасові поселення. Вони могли створюватися в природних сховищах або на зручних ділянках річкових терас. На території України порівняно мало гірських районів з печерами або гротами. Там, де вони є, ці сховища були заселені (Сюрень, Аджи-Коба, Качинський навіс). Відомі поселення також під обвалами колишніх печер або навісів, що зруйнувалися (Новгород-Сіверський на Десні) або перебувають у стадії руйнування (Заскальна IX, верхній шар). Поселень на відкритих площадках у долинах річок і балок значно більше.
В структурі території, яку в процесі господарської діяльності освоює первісний колектив, розрізняються такі компоненти: зона життєдіяльності — місцерозташування — житловий комплекс — житло.
Зона життєдіяльності — територія, яка включена в господарську діяльність первісного колективу або, як її інколи визначають, територія, що експлуатується. Розміри зони життєдіяльності та інтенсивність використання окремих її частий залежали від типу господарської діяльності та рівня суспільного розвитку. Мисливці-збирачі, мисливці-рибалки, ранні землероби, природньо, по-різному засвоюють і використовують свою зону життєдіяльності.
Місцерозташування — територія безпосереднього поселення первісної людини і колективу в зоні життєдіяльності. Звичайно, в таких випадках використовується термін “поселення”, тобто територія, яка відокремлена від навколишнього середовища внаслідок існування на ній первісного колективу протягом часу, більш тривалого, ніж один сезон. Поселення, на відміну від стійбища, вимагає певного обладнання території та безперервного мешкання на одному місці. Термін “місцерозташування” — більш широке поняття, яким можна визначити і печерну стоянку, і короткотривалу зупинку мисливців, і поселення мисливців-збирачів з кістково-земляними житлами.
Господарсько-побутовий комплекс — структурна частина місцерозташування (поселення). Він складається з житла та пов’язаних із ним об’єктів: господарських будівель, господарських ям, виробничих центрів (майстерень), зовнішніх вогнищ та ін. Саме господарсько-побутовий комплекс, а не житло, є основною структурною одиницею поселення. На рівнинних територіях, позбавлених печерних сховищ, були широко розповсюджені житлові споруди, залишки яких досліджено на багатьох пам’ятках (Пушкарі І, Радомишль, Мізин, Добранічівка, Межиріч, Молодове V, Куличівка та ін.).
Житла краще вивчені в північних та західних регіонах держави, де збереглися залишки будівельних конструкцій із використанням кісток тварин. У південній (степовій) зоні можна реконструювати житла за скупченнями побутових предметів (Муралівка, Кам’яні Балки та ін.). Від тих споруд, існування яких припускається в південній зоні, не виявлено залишків будівельних конструкцій. Однак це не означає, що тут не було довготривалих поселень. Значна товщина культурного шару на деяких поселеннях, велика кількість виробів з каменю, залишена їх мешканцями (Амвросіївка — понад 68 тис.; Анетівка II — понад 1,0 млн), дають можливість співставити ці поселення з довготривалими поселеннями північної зони, які мають стаціонарні житла.
На сьогоднішній день накопичено значний фактичний матеріал по пізньопалеолітичних житлах (їх досліджено близько 200) і поселеннях (близько 70). Написано кілька узагальнюючих праць, в яких обґрунтовано виділення декількох типів жител, які розрізняються конструктивними особливостями та плануванням; здійснено спроби визначити соціальний зміст групи людей, які мешкали в окремому житлі; започаткований аналіз економіки палеолітичних поселень.