Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Хронологія та етапи формування населення пізнього палеоліту в основному визначаються характером розвитку природного середовища, яке тоді відрізнялося значною мінливістю: клімат під час останнього зледеніння був нестійким, періодичні похолодання змінювалися тимчасовими потепліннями.

Не були постійними та суттєво відрізнялись від сучасних контури території, на якій існувала палеолітична людина. Розвиток материкового зледеніння призводив до перерозподілу водних ресурсів земної кулі. Значні маси води накопичувалися на суходолі у вигляді материкового льоду та снігу, що спричиняло значне зниження рівня світового океану, осушення мілководного узбережжя, скорочення морських територій та збільшення суходолу. За періоду максимального розвитку останнього зледеніння рівень світового океану знижувався до 100 м. Мармурове море пересихало, що спричиняло порушення зв’язку Чорного та Середземного морів. Чорне море перетворилося на прісноводний басейн, територія мілководного Азовського моря та північно-західна частина Чорного становили суходол, на якому існувала стародавня людина, Кримський півострів — підвищену його частину.

Під час зниження морського рівня поглиблювалася річкова мережа Північного Причорномор’я, яка в районі сучасної приморської смуги знижувалася на 30—50 м. Таким чином, рельєф Причорноморської низовини мав глибоке, порівняно з сучасним, долинно-балкове розчленування. Наприкінці льодовикової доби, коли берегова смуга стабілізувалася на глибині 55—65 м, площа Причорноморської низовини була приблизно в півтора рази більше сучасної. Вільна від води частина суходолу становила лесово-алювіальну рівнину. Поселення палеолітичного часу, розташовані в Причорноморській зоні, під час свого існування містилися в глибині степу на відстані 100— 170 км від моря по прямій лінії, або 200—250 км по долинах річок. Існували вони за умов більш розчленованого рельєфу, що сприяв загонному полюванню. Водночас збільшення площі суходолу за рахунок падіння рівня моря не призводило до помітного зростання території, яку займала палеолітична людина, оскільки північна частина цієї території була зайнята тоді льодовиковим щитом. Південний кордон останнього в фазі максимального просування проходив на північ від Смоленська, близько 52°—54° північної широти. Танення льодовикового щита закономірно підвищувало рівень світового океану (близько 13 тис. років тому), що відмічено на самому початку преборіального періоду — близько 10 тис. років тому.

Зледеніння як вагомий кліматичний фактор має свій внутрішній ритм розвитку, відповідно якому в різні фази зледеніння кліматична ситуація змінюється. Перший період зледеніння відзначався обмеженням льодовика в межах Скандинавії, що дає підстави визначити його ранній і середній етапи як безльодовикові, на відміну від льодовикового, коли льодовик розповсюдився на територію Руської рівнини й досяг максимуму холоду 22—18 тис. років тому.

Завершення антропосоціогенезу (формування людини сучасного типу та первісної громади) відбувалося за нестійкого періоду ранньої і середньої частини останнього зледеніння, коли численні похолодання змінювалися тимчасовими потепліннями.