«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Але не лише в цьому оригінальність роману. Для сім'ї такий роман — саме задоволення. Його можна, дякуючи двом сюжетним лініям, що переплітаються між собою і зав'язуються епілогом, як довгі жіночі зачіски на потилиці, читати одразу двом. Для цього слід тільки придбати не одну, а одразу дві книжки. Це, щоправда, трохи відіб'ється на іншій лінії — фінансовій, зате вийде збагачення по другій (теж не сюжетній) — розумовій. Бо, якщо вірити великим, кожна книжка — то джерело знань. Наша щодо цього — не виняток. Роман, скромно кажучи,— енциклопедична річ.
Ми часто вживаємо (навіть ось зараз) такі слова, як «ми», «нам», «нас» тощо. Робиться це зумисне: роман — праця колективна. Над ним працював не лише автор, а й лінотипіст, коректор, редактор (чи не найбільше) та, звичайно, художник, який домалював те, чого не зуміли зробити ми.
Якщо ви вже дійшли до цього розділу і твір, як не дивно, ще не облишили, то на знак нашої вдячності по секрету скажемо й таке: для того, щоб роман читався легше й веселіше, ми, як це часто робили великі письменники, вводимо в нього елементи несподіванок, обриваємо розділи у найцікавіших моментах— це трохи дратує, але й інтригує...
Отже, закінчимо про Ховрашкевича. За натурою він — людина мовчазна, але до першої випитої чарки. Любить обкушувати нігті, чим виявляє своє незадоволення досягнутим у житті. Болісно й різко реагує на критику і запевняє всіх, що зовсім не сприймає її, як істинно православний католицизм. У п'яному вигляді найбільше завдає неприємностей директорам готелів, офіціантам та своїм колегам по роботі. Після другої чарки «остаточно починає працювати млин — Михайло Танасович починають говорити» (так коментує Ковбик, не приховуючи своєї сардонічної посмішки, балакучість колеги).
Ховрашкевич на те, може, й реагує, але зовні не виявляє ніяких ознак. Слід віддати належне, він уміє підтримувати будь-яку тему в розмові, але, включившись, надалі її розвиває самостійно і ніяких заперечень не терпить, як і не визнає будь-яких авторитетів і їхніх доказів. Розповідає Ховрашкевич так, ніби лізе угору по височенній сосні, не обминаючи жодного сучка й гілляки. Отож, коли має настати кінець розповіді, ніхто з присутніх не знає, як, до речі, й сам оповідач. Якщо Ховрашкевича хтось намагається перебити чи зупинити, він не звертає на те ніякої уваги, мчить далі, мов на червоне світло грузовик, у якому вже давно відмовили гальма. Якщо ж комусь усе-таки вдається зупинити Ховрашкевича — він починає оповідь спочатку. Тому той, хто його знає, на таке ніколи не наважується. Один Стратон Стратонович дозволяв собі таку розкіш. Решті ж краще мовчати або, вибравши слушну хвилину, встати й піти геть. Ховрашкевич не забороняв і реагував на це двома реченнями:
— Хай іде! Тільки собі на шкоду.— Він так вважав щиро.
Усі свої розповіді, про що б вони не були — про лікування голодом, інтелект дельфінів чи вивчення іноземних мов уві сні або ж про історію походження слова чи назви, Ховрашкевич починав однаково:
— То я вам скажу так. Коли Олександр Македонський — Тамерлан... До речі, слово «Македонський», як і слово «голландський», походить від назви місцевості... Як сир, так і великий полководець дістали свої назви від свого місця народження... Назва сир «Голландський» народилася у Голландії, а прізвище Македонський — у Македонії. Як, скажімо, слово «Невський» на Невському озері... До речі, хто не знає, то я вам скажу: Олександр Невський — небіж Данила Галицького... Князь Данило Галицький — це його рідний дядько по матері... Але ми зараз не про нього, а про Македонію... Македонія... Це республіка... Вона знаходиться, хоч про це й не всі знають, на території сучасної Югославії, поруч з Чорногорією, але не з Хорватією. Так-от... Олександр Македонський...
— Та перестаньте!.. Ще й сто грамів не випило, а млин завело. Економте кисень! Для майбутніх дослідів! Або краще скажіть мені, що воно за ресторан «Мисливець»? Отой, що недавно відкрився. Є там що їсти чи нема? Рябчики, тетеруки, ведмежатина?.. Як вони там хоч готують, варто було б перевірити...
— Першокласно,— коротко кидає Панчішка і червоніє.— Але найкраще, Страт Стратич, так це в «Либеді»...
— Я вам не Страт Стратич,— перебивав його Стратон Стратонович.— Ви все в житті скорочуєте. А саме життя?..
— То я вам так скажу, Стратоне Стратоновичу,— приймав на себе бій Ховрашкевич і зіщулювався, ніби школяр, що завинив перед класним керівником.— У «Либеді» я ще не був, але буду обов'язково. З найближчої зарплати, Стратоне Стратоновичу...