Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
Першодрук:
„Pion” 1937, nr 35 [черговий текст, що стосується «Чужоземки» Марії Кунцевич і одночасно є рецензією на книгу данської письменниці, авторки психологічно-побутових повістей про життя жінок, Карін Міхаеліс (1872—1950), за назвою «Серце моєї матері», перекладену з данської Зоф’єю Юлінською і виданою накладом „Nowego Wydawnictwa” (Варшава, 1937)].
Перевидання:
Bruno Schulz, Proza, s. 354—358.
Мандрівки скептика
Мандри скептика смітниками культури. Куди лишень око сягає — всюди руїни й відходи. Мандрівник застав уже все в руїнах, вздовж і впоперек переоране плугом невтомної людської думки. Мандрівник обережно ставить свій подорожній ціпок, зупиняється, спертий на нього, усміхається. Потім меланхолійно копирсається ціпком у смітті: проблеми й проблеми, залишки, уламки і фрагменти проблем. Тут скоса дивиться відламана голова, там відкопується нога, видряпується й самотньо шкутильгає по смітнику. В цих рудиментах ще існують слабкі флюїди життя, наближені один до одного, вони ще з’єднуються й оживають. Мандрівник любить реконструювати і складати їх, не обов'язково відповідну голову до відповідного тулоба. Так постають потвори. Мандрівник тішиться й заходиться тихим сміхом, коли ці потвори сваряться між собою про замінені голови. Потирає руки, коли йому вдається створити повсюдну плутанину, маскарад непорозумінь, Вавилонську вежу ідеї. Захоплено грає в арбітра й розсуджує суперечки між тими привидами проблем, розсуджує їх з великою обережністю, зі злою волею, з єдиним бажанням довести справи до абсурду. Ніби цим відшкодовує покривдженій ідеї її розкрадені члени, але мститься фаворизованій. Він невдовзі задушить її у надмірі відшкодованого змісту.
Одне людське покоління тому — інший скептик мандрував обширами культури: старець у довгому халаті, з сивою бородою. Наскільки ж він мав людяніше від цього гнома обличчя. Він був легковразливий, носив у собі вірус тієї пропасниці, яка мучить того іншого, але його скептицизм був дитячою хворобою, різновидом вітряної віспи, від якої не помирають. Світ, у який він вірив, ледь вітрився назовні, ледь ферментував на поверхні, ледь потріскався тонким шаром плісняви.
Фундамент життєвих догм ще не був пошкоджений. Мудрий старець ще не знав про зрадливість природничих наук, жив простодушною і наївною вірою в атоми й матерію. Його космос, порівняно з космосом гнома, мав набагато людяніші пропорції. Вимірявся категоріями людської думки. Від часів доброго старця світ пройшов крізь багато сит з тісними отворами, в яких поступово залишав свою консистенцію. Фройдизм і психоаналіз, теорія ймовірностей і мікрофізика, кванти і неевклідова геометрія. Те, що просоталося крізь ті сита, не було вже світом, схожим на світ, — це була слизиста й безформенна фауна, планктон з плиткими і хвилястими контурами.
Якщо йдеться про гнома, то він функціонує в підводному царстві скептицизму десятьма ярусами нижче від свого попередника. Тут усе оповите напівтемрявою морської глибини, не розчленованої контрастами світла, від тиску в тисячу атмосфер очі вилазять з орбіт, але цей тиск вирівнює та зрівноважує гравітацію. Немає ані ваги, ані напрямку, існується без відповідальності, легко й безтурботно пересуваючись у щільному довкіллі, осмотично і хвилясто, ніби водорость. Перебуваємо в якійсь новій тиші й полегшенні, ніби після світового вибуху. Приглушено й нечітко пригадуємо собі ту страхітливу космічну катастрофу, в якій трагічно загинув безстрашний титан Віткаци[3]. Мабуть, уже віки минули відтоді.
3
Ідеться про Станіслава Іґнаци Віткевича, про його трагічне самогубство.