Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
— Місткістю в чверть мільйона тонн, — встиг вставити Вадя.
— Та хоч і в мільйон тонн! — погодився Кирило. — І ось цей танкер переламався навпіл. На риф наскочив в тумані чи шторм його переламав, але переламався. Що ж ми робимо?
— Рятуємо команду, — впевнено сказав Толя.
— А чого її рятувати? — махнув рукою Кирило. — Команді нічого не загрожує. Танкер не затонув, він просто переламався навпіл, і кожна половина тримається собі на плаву. Правда, ми про всяк випадок знімаємо всіх з половинок і запрошуємо в кают-компанію, де Іржик почастує їх чимось смачненьким.
Докинув він це ніби між іншим, але Іржик слухала уважно:
— На камбузі ти, а не я!
— Але ж прийняти чашку кави з твоїх рук їм буде приємніше…
— Та перестаньте ви гризтися! — гаркнув на них Олежка. Він все звик сприймати всерйоз. Може, тому, що найсерйознішим в житті вважає гру — футбол.
— Добре. Ми не гриземось. Далі. Команда п'є каву з молоком, а що робить наш екіпаж? А наш екіпаж, шановне товариство, як любить висловлюватись Толя Юхимець, рятує океан…
— Від чого? — вибалушився на нього Вадим.
— Привітик! А нафта ж вилилась, розтеклася по поверхні океану, і мушу сказати, її присутність на цій поверхні вплине на океан дуже навіть негативно.
— Чим же ти збиратимеш нафту? Ополоником?
— «Кептен» Іванов, ви навіть приблизно не уявляєте, які невичерпні можливості у корабля, яким вам доручили керувати. Силове поле, яке є у вашому розпорядженні, за лічені хвилини, навіть секунди можна підвести під ту неосяжну нафтову пляму, що розливається по океанській поверхні, і стягти її в одну-єдину нафтову бульку. — Правда ж, диво? Посеред океану плаває велетенська нафтова булька! Здається — штрикни ту бульку кінчиком голки, і нафта знову розіллється по хвилях, але це не так просто зробити. Силове поле міцно зібрало, зв'язало прямо-таки у вузол нафту. Чіпляй до бульки троса і транспортуй до порту призначення, де на тебе чекатиме премія.
— Як ти це собі уявляєш? Як можна присобачити трос до цієї твоєї «бульки»?
— Та це ж елементарно! — навмисне Вадимовим голосом сказав Кирило, і всі засміялися. Справді, для чого тут технічні розв'язання другорядних питань, коли все це від самого початку — дитяча гра і вигадки?
Тоді Вадя прийняв умови гри:
— Добре. Пливемо на південний захід, десь туди-туди, де Куба…
— В Карібське море, — уточнила Іржик.
— Ще південніше. Не знаю, чи буде це в Тихому океані, чи буде це в Атлантичному океані, але знаю, що буде це біля Південної Америки.
— Точна адреса! — зморщила носа Іржик.
— Чого ви прискіпуєтесь? Вам неоднаково, куди плисти? І тим більше — раз ви мене призначили капітаном — поїдете, куди повезу.
— На морі ходять, а не їздять, — докинув Кирило, — є «мореходи», але немає «мореїздів».
Вадя вже хотів послати їх під три чорти, але стримався. З великими труднощами і затримками корабель з райдужними вітрилами нарешті «відчалив». Вони йшли з добрячою швидкістю, бо попутний вітер завдяки Кириловій вигадці практично завжди був у них в кишені. І з капітанського містка Вадим побачив плавучу тюрму, в якій сиділи комуністи, революціонери…
— Чілійські? — запитав Толя Юхимець.
— Може, й чілійські, а може, не чілійські. Яке це має значення? Тим у Південній Америці не один такий Піночет, там ще є чимало різних диктаторів, різної наволочі. Я сам по телевізору слухав…
— «Кептен» Іванов, — сказав Кирило, — не розтікайтеся мислію по древу. Ми й без вас знаємо, що на світі є ще чимало різної наволочі, котра тримає комуністів по тюрмах, катує. І на землі, і в підземних казематах, і на воді, в плавучих тюрмах. Ваше рішення?
— Атакувати!
— Правильно! — підтримав його Толя Юхимець.
— Як ти це собі уявляєш? — поцікавився Олежка.
— Дуже просто: налітаємо, охорону за борт, начальника тієї тюрми — за борт, на вечерю акулам, ще там кого треба — за борт…
— Але ж вони перестріляють нас всіх до одного, перш ніж корабель наблизиться до них, — застерегла Іржик.
— Ти можеш сидіти в найтемнішому закутку і носа не показувати звідти, — порадив їй Олежка. — Не дівчача це справа…
— По-одумаєш, — пирхнула Іржик. — Які одчайдухи! По. скільки вас таких на мокру блоху сідає, дозвольте поцікавитись? Мені що! Вас же, дурнів, шкода, перестріляють вас…
— Вони там всі спатимуть, — заспокоїв її Толя. — А наш корабель — вітрильник, він підпливе без шуму. Вартових ми тихенько знімемо…
— Правильна, Толю! — загорлав Вадя. — Поки вони розшолопають, що й до чого, більшості з них доведеться прокидатися в акулячих черевах…