Прощавай, рудий кіт
- Автор: Унт Маті
- Язык: украинский
- Переводчик: Алевтина Спрогіс
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Прощавай, рудий кіт». Краткое содержание книги:
Маті Унт назвав свій твір «наївним романом». І справді, на перший погляд він ніби наївний. Але саме ця «наївність» чудово передає характерне для молодої людини сприйняття світу — свіже, безпосереднє, щире. «Наївний роман» дуже швидко став однією з улюблених в Естонії книжок для підлітків. У виданні 1967 року, звертаючись до читачів, Маті Унт пише: «Готуючи нове видання «Рудого кота», я зробив деякі виправлення, бо альманах «Тіпа-Тапа» вийшов ще 1963 року, тобто давненько, і «наївність» роману тепер видалася мені занадто вже наївною. Але разом з тим я знаю, що перероблений в аспекті 1967 року, роман досить багато втратив би. Тому я обмежився переважно скороченням, а також замінив деякі надто великі «наївності» на менші. Сподіваюся, я не засмутив цим прихильників наївності і загальна наївність усе-таки, лишилась».
«Прощавай, рудий кіт» — це художня сповідь молодої людини! нашого часу, юнака, котрий чесно заявляє, що в людині він ставить найвище, яким хоче бути сам, сміливо виступає проти міщанства в усіх його проявах.
В цьому найбільша цінність «наївного роману» Маті Унт.
На перервах ходив з Індреком. Той переважно мовчав, ухиляючись від усякої серйозної теми. Особливо неприємно було для нього говорити про Корнеля. Аарне здавалося, що його турботи зовсім не цікавлять Індрека. Інколи до них підходив Андо.
— Ну?
— Що ну?
— Про що ви тут теревените?
— Просто так… Який у вас був урок?
— Алгебра. А у вас?
— Німецька.
— А-а… У нас на першому уроці була естонська мова. Корнель видав такий жарт! Взагалі він великий жартівник.
— Це так…
Вони походили ще трохи. Всі троє були у Корнеля найкращі учні, майже друзі. Тепер же Аарне відчув, що стає чужим, особливо для Андо. Андо любив порядних людей. Він завжди ходив у білій сорочці і причісувався.
— Піду подивлюсь… — невизначено мовив Андо.
Він підійшов до Іво та Харрі і почав щось жваво розповідати.
— Бачив? — спитав Аарне.
Індрек стенув плечима і зневажливо всміхнувся.
Школа кружляла по коридору. Цікаво, скільки можна пройти за одну перерву?
— Чи довго це триватиме? — спитав Аарне.
Майя дивилася на нього. Єдині милі очі в цьому коридорі…
— Що?
— Я спитав, чи довго це триватиме?
— Ти мусиш підкоритися, — мовив Індрек.
— Кому? Тітоньці Іді?
— Ні. Корнелю. Повинен піти до нього.
— Я? Чого?
— Хіба ти ще не зрозумів? Учора я розмовляв з ним.
— І що?
— Піди сам, тоді взнаєш!
— Не піду!
— Діло твоє, як хочеш…
Аарне більше не сказав жодного слова.
Того дня у жовтому будинку щось сталося. У передпокої, біля електричного лічильника, стояв чоловік у шкіряній куртці і складав у портфель інструменти. Двері в кімнату було розчинено, там за столом сидів чепурний хлопець, перед ним лежали якісь папери. Тітонька Іда та її сестра стояли коло столу.
Аарне привітався, але на нього не звернули уваги.
— Тут більше нема про що сперечатися, громадянко, — мовив хлопець.
— Пробачте на цей раз, — благала тітонька Іда. — Це вперше так.
— Громадянко, будь ласка, не сперечайтеся. Хіба вам незрозуміло, що тут без акта не обійтись.
— Не треба, — хникала тітонька Іда, — я чесна людина. Я собі чесно заробила на старість пенсію. На роботі я завжди була передовою.
Хлопець написав ще кілька рядків і підвів великі, трохи зухвалі очі. Він був дуже серйозний.
— Ви могли добре працювати, могли бути чесною… Але те, що в лічильник ви засунули цвях і крали електроенергію, — не дуже чесно.
Аарне все ще стояв у дверях. Тепер він зрозумів, чому тітонька завжди боялася, коли приходили перевіряти електролічильник.
— Залиште на цей раз так, я стара людина… Я й сама не знаю, що роблю, розумієте?
Хлопець посміхнувся і скінчив писати акт.
— Підпишіть, будь ласка…
— Повірте, я зробила це, сама себе не тямлячи.
— Дай йому грошей, дай йому грошей, — радила тітонька Амалія. Вона погано чула та бачила і тому вимовила це дуже голосно. Тітонька Іда наступила їй на ногу.
— Ви підпишете чи ні?
Тітонька Іда зазирнула хлопцеві в очі, і їй здалося, що вона розмовляє з Аарне. Вона нахилилась і взяла ручку…
Прощаючись, хлопець мовив:
— Ми, звісно, вас оштрафуємо. До того ж у передпокої доведеться замінити всю електропроводку — вона може загорітись і призвести до пожежі. А доти вам забороняється користуватися електрикою. Бувайте здорові.
Двері зачинилися. Тітонька Іда спитала:
— Хто міг донести на нас? Хто?
— Не знаю, — відказала сестра.
Аарне поворухнувся.
Тітонька Іда пильно глянула йому в очі.
ДЕНЬ ЩИРОСТІ
Вечорами у жовтому будинку тепер горіла свічка. Радіоприймач мовчав, і тітонька Іда дуже рано лягала спати. Вчитися було ніде. Коли Аарне дістав ще одну двійку з алгебри, Корнель сказав:
— Здається, я повинен викликати до школи вашу матір… — І пішов.
Увечері того ж дня Аарне пішов до нього.
…Двері відчинив Корнель. Обличчя його нічого не виражало.
— Здрастуйте…
— Здрастуйте.
Кивком голови Корнель запросив Аарне увійти. Аарне зняв пальто. Він почував себе як хлопчисько, що на повному ходу раптом вскочив у поїзд. Боявся, що передумає, і тому швидко переступив поріг.
Аарне сів на канапу, Корнель — у крісло. Його обличчя, як і раніше, було непроникне. Мабуть, він чекав, що розмову почне хлопець.
Мовчання ставало нестерпним.
— Я прийшов, щоб…