Прощавай, рудий кіт
- Автор: Унт Маті
- Язык: украинский
- Переводчик: Алевтина Спрогіс
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Прощавай, рудий кіт». Краткое содержание книги:
Маті Унт назвав свій твір «наївним романом». І справді, на перший погляд він ніби наївний. Але саме ця «наївність» чудово передає характерне для молодої людини сприйняття світу — свіже, безпосереднє, щире. «Наївний роман» дуже швидко став однією з улюблених в Естонії книжок для підлітків. У виданні 1967 року, звертаючись до читачів, Маті Унт пише: «Готуючи нове видання «Рудого кота», я зробив деякі виправлення, бо альманах «Тіпа-Тапа» вийшов ще 1963 року, тобто давненько, і «наївність» роману тепер видалася мені занадто вже наївною. Але разом з тим я знаю, що перероблений в аспекті 1967 року, роман досить багато втратив би. Тому я обмежився переважно скороченням, а також замінив деякі надто великі «наївності» на менші. Сподіваюся, я не засмутив цим прихильників наївності і загальна наївність усе-таки, лишилась».
«Прощавай, рудий кіт» — це художня сповідь молодої людини! нашого часу, юнака, котрий чесно заявляє, що в людині він ставить найвище, яким хоче бути сам, сміливо виступає проти міщанства в усіх його проявах.
В цьому найбільша цінність «наївного роману» Маті Унт.
— Цікавить, повір мені…
Щось у голосі дівчини не сподобалось Аарне.
— Ти не обманюєш?
— Ні, але я боюсь.
— Чого?
— Може, з мене нічого не вийде…
— Знову! Вийде.
— А якщо ні?
— Вийде.
— Звідки ти знаєш?
Аарне навіть розізлився.
— Звідки? Чи в тебе немає ані крихти віри?
Майя схопила його за руку.
— Прошу, не кажи так… Якщо у мене є віра, то це йде від тебе…
Аарне мало не сказав, що у нього самого нема віри. Але згадав почуття обов'язку і промовчав:
— Ти повинен мене примушувати, — мовила Майя. — Повинен! Зрозумій! Зрозумій, я хочу!
— Що?
— Я хочу щось робити! Не можу отак ходити поруч з тобою. Мені соромно!
Аарне схопив Майю за плечі і міцно притис до себе.
— Ти чудова дівчина, знаєш?
— Ти чудовий.
— Я — ні.
Йому пригадались жовтий будинок, Корнель і лист матері. І раптом хлопець відчув, що змерзли ноги, і згадав, що на завтра він нічого не вивчив.
Аарне закінчив писати листа. Була дванадцята година ночі. Починався новий рік. Аарне вимкнув світло і погасив свічку. Тоненький дим піднімався з тліючого гнота. У кімнаті стало біло. Спогади разом із тінями лізли під диван, шафу.
Скільки проблем… Історія з щоденником. Корнель. Навчання. Майя. Тітонька Іда. Квартира.
Він засипав, рахуючи дні канікул. Десять днів.
ПРОСТО ОДИН ДЕНЬ
У школі все було, як і раніше.
Аарне відчував, що не може зосередитися на уроках, весь час дивиться у вікно. Минали дні. Тітонька Іда уникала зустрічатися з ним: побачивши з вікна, що Аарне йде додому, тої ж миті зникала в сусідній кімнаті і там плела до самого вечора. Близько восьмої години з крижаним виразом обличчя заходила в кімнату і до одинадцятої слухала передачі різних радіостанцій. У старому будинку панувала невидима напруженість. Тільки тітонька Амалія тихо походжала по кімнатах, обмацувала знайомі стіни і речі, сідала то тут, то там, чистила нігті, щось бурмотіла собі під ніс. Інколи вона сідала на канапу поруч Аарне.
— Що робиш, Аарне? — питала вона.
— Нічого, — відповідав хлопець.
Тітонька, помовчавши трохи, нахилялась до Аарне і плямкала беззубим ротом:
— Іда дуже тебе любить.
— Так.
— Будь все-таки хорошим хлопцем, Аарне…
— Гаразд, — погоджувався Аарне, а сам думав, чи бачить його напівсліпа тітонька Амалія.
— Що ж ти, однак, робиш? — питала вона знову.
— Нічого. — Аарне розізлився сам на себе, підвівся, закрив книжку і вийшов. Він звик годинами блукати по вулицях. Йому все було байдуже. Повернувся пізно. У кімнаті, перебиваючи один одного, говорили іноземні диктори. Аарне їв у кухні холодний суп і ні про що не думав. Так було простіше.
Коли він нарешті увійшов до кімнати, там було вже темно. Аарне ввімкнув світло. Тітонька Іда відвернулася до стіни і натягла на голову ковдру. Аарне приніс із сусідньої кімнати розкладушку, послався і погасив світло.
Вони обоє лежали в пітьмі, розплющивши очі. Цокав годинник. Десь опівночі тітонька їда встала і вийшла з кімнати. Вона ще раз перевірила, чи замкнено зовнішні двері, напилась у кухні води. Десь о пів на першу вони заснули.
Ранком Аарне чув тільки одне слово: «Вставай!» В очі било гостре світло. Рожевий абажур висів прямо над розкладушкою. Аарне склав постіль і відніс за шафу. У кімнаті було холодно. Стоячи за дверима кухні, почекав, коли вмиється Лінда. Взяв свій портфель.
— До побачення!
— До побачення, — відповіла тітонька.
Аарне возився у передпокої, поки вийшла Лінда, тоді вийшов сам. Холодний вітер пронизував до кісток.
Тітонька Іда заснула знову.
У школі Аарне намагався уникати погляду Корнеля. Звісно, і Корнель ніби не помічав його.
Вчитель став зовсім іншою людиною. Не усміхався. Аарне протягом двох тижнів не обмовився з ним жодним словом. Нічого не прояснилося і в історії з щоденником.
Цілий день у хлопця було відчуття, що він нічого не вивчив. До того ж мучив голод. Тітонька Іда всі продукти почала розподіляти строго на порції.
Він звик до трійок, четвірка була вже рідкістю. Тільки трійка. Легке задоволення й безжурність на кілька наступних днів. Уроки здаються довгими. Особливо останні. Весь час позираєш на годинник. Січень — темний місяць. Аарне став помічати, що життя проходить десь мимо. Все плинуло, як і раніше, тільки без нього. Його замінили інші, це ясно. Він дивувався, як ще не втратив упевненості у собі.