Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Якщо так триватиме й далі, мені, мабуть, доведеться йти туди, — мовив Ел, дослухаючись.
— Нічого особливого, — сказав я. — Та й стріляли не там, а лівіше, десь коло Карабанчеля.
— А мені здалося, що прямо внизу, в самому парку.
— Так тут відбивається звук уночі. Завжди вводить в оману.
— Навряд чи вони контратакуватимуть нас цієї ночі,— сказав Ел. — Тепер, коли вони закріпилися на висотах, а ми стоїмо по тій річечці, їм начебто ні до чого залишати свої позиції, щоб спробувати вибити нас звідти.
— По якій річечці?
— Та ти ж знаєш, як вона зветься.
— А-а, по тій.
— Еге ж. По тій річечці без весел.
— Ходімо вже. Нема чого слухати. Тут кожної ночі така стрілянина.
Ми пройшли через вестибюль, повз нічного чергового за конторкою, і він підвівся й провів нас до ліфта. Тоді натиснув кнопку, і ліфт спустився вниз. У кабіні був якийсь чоловік у кошлатій білій овечій куртці вовною назовні, з рожевою лисою головою та сердитим рожевим обличчям. У руках і під пахвами він тримав шість пляшок шампанського.
— Якого біса ви спустили ліфт? — спитав він.
— Та ви ж катаєтесь у ньому вже з годину, — сказав нічний черговий.
— Бо не можу нічого з ним вдіяти, — відказав чоловік у кошлатій куртці. Потім спитав мене: — Де Френк?
— Який Френк?
— Ви ж знаєте Френка, — сказав він. — Ідіть допоможіть мені з цим ліфтом.
— Ви п'яний, — сказав я йому. — Вийдіть-но з кабіни і дайте нам піднятися вгору.
— Та й ви були б п'яний, — мовив чоловік у кошлатій білій куртці.— Та й ви були б п'яний, товаришу дорогий друже. Слухайте, де Френк?
— А де він, по-вашому, має бути?
— У кімнаті того Генрі, де грають у кості.
— їдьмо з нами, — сказав я. — Тільки не чіпайте кнопок. Через те ви щораз і спиняєтесь.
— Я можу літати На чому хочете, — мовив чоловік у кошлатій куртці.— І на цьому бісовому ліфті можу. Хочете, зроблю фігуру?
— Годі вже, — сказав йому Ел. — Ви п'яний. А нам треба грати в кості.
— А хто ти такий? Ось як уріжу зараз пляшкою!
— Ану спробуй, — сказав Ел. — Я тебе швидко вгамую, бісів ти п'янюга, Санта-Клаус липовий.
— Бісів п'янюга, Санта-Клаус липовий, — проказав за ним той лисий чоловік. — Бісів п'янюга і липовий Санта-Клаус. Оце така дяка Республіки!
Ліфт зупинився на моєму поверсі, і ми пішли коридором.
— Візьміть у мене пляшки дві,— сказав лисий чоловік. Тоді спитав: — А ви знаєте, чого я п'яний?
— Ні.
— Ну, то я вам і не скажу. А то б ви здивувалися. Бісів п'янюга і липовий Санта-Клаус. Так-так-так. А ви звідки, товаришу?
Танкіст.
— А ви, товаришу?
— Знімаю фільм.
— А я бісів п'янюга і липовий Санта-Клаус. Так. Так. Так. Повторюю. Так. Так. Так.
— Ідіть ви із своїм шампанським… — сказав Ел. — П’янюга, липовий Санта-Клаус.
Ми вже стояли перед дверима мого номера. Чоловік у кошлатій білій куртці взяв Ела за рукав великим і вказівним паль-фШи.
Ви мене насмішили, товаришу, — мовив він. — Справді насмішили.
Я відчинив двері. У кімнаті було повно тютюнового диму, і гра тривала так само жваво, як і тоді, коли ми йшли, тільки на столі вже не було шинки, а в пляшці — віскі.
— А-а, це Лисий, — мовив один з гравців.
— Здрастуйте, товариші,— сказав Лисий, розкланюючись. — Доброго здоров'я. Доброго здоров'я. Доброго здоров'я.
Гра припинилась, і всі почали закидати його запитаннями.
— Я вже склав рапорт, товариші,— сказав Лисий. — А оце трохи шампанського. І в усій цій історії мене тепер цікавлять хіба що її мальовничі моменти.
— А як сталося, що від тебе повтікали твої ведені?
— Вони в цьому не винні,— відказав Лисий. — Я так захопився тим мо-то-рошним видовищем, що зовсім забув про своїх ведених, і схаменувся аж тоді, коли навколо мене закрутились усі оті «фіати» і я відчув, що в мого вірного лі-та-чочка уже немає хвоста.
— Ет чорт, якби ж ти оце не напився, — мовив один з льотчиків.
— Але я напився, — сказав Лисий. — І сподіваюся, що всі ви, панове й товариші, приєднаєтесь до мене, бо я сьогодні страшенно щасливий, хоч один невіглас танкіст і образив мене, назвавши бісовим п'янюгою і липовим Санта-Клаусом.
— Еге ж, шкода, що ти п'яний, — обізвався ще один льотчик. — Ну, а як же ти повернувся на аеродром?
— Не став мені запитань, — з гідністю відказав Лисий. — Я повернувся штабною машиною Дванадцятої бригади. Коли я спустився на своєму вірному па-ра-шутику, спочатку виникла тенденція вважати мене за фашистського злочинця, з причини моєї неспроможності оволодіти ги… ги… шпанською мовою. Та коли я засвідчив свою особу, всі підозри розвіялись, і до мене поставилися з винятковою повагою. Ой слухайте, якби ви побачили той «юнкере», коли він спалахнув! Ото ж на нього я й задивився, коли на мене посипались ті «фіати». Який жаль, що я не можу розказати вам!