Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— Знаєш, Сергію Сергійовичу, тобі треба відпочити, полікуватися, — сказав Телєгін.
— Іншої відповіді від тебе я не чекав!..
У котлован спустився Гагін з якимось високим сутулуватим військовим. Телєгін невимовно зрадів — кінчити нестерпно тяжку розмову. Чоловік, що підійшов, весь обліплений гряззю, з відірваною полою шинелі і чомусь в козацькому картузі, сказав так густо, наче він тиждень просидів по шию в болоті:
— Здоров, товаришу командир, ну, як у вас діла, снаряди є?
— Доброго здоров’я, — відповів Телєгін, — а ви хто такі?
— Качалінського полку рота, наказано перед вами зайняти позиції. Я командир.
— Дуже приємно. А я турбувався, — окопчики викопані, а охорони у нас нема…
— От ми їх і зайняли. Ми тут ранених привезли, вантажимо в ешелон. У коменданта хліба хотів попросити, каже — нема, вранці буде… Легко сказати — вранці, — рота третій день не їла… У вас, бува, нема? Хоч по шматочку, хоч запах його почути… Завтра б віддали… А то можемо корівку вам подарувати.
— Іване Іллічу… — Телєгін обернувся, Онися, як тінь, підійшла і слухала… — Хлібця я на три дні запас зробила, — можна їм дати… Завтра знову дістану…
Телєгін усміхнувся:
— Добре, віддайте товаришеві ротному чотири хлібини…
Ротний не сподівався, що так легко дадуть йому хліб, «Ну? — спитав. — От спасибі». І, взявши принесені Онисею хлібини — тісно під обидві руки, не наважився зразу піти з ними. Підійшли моряки, щулячись спросоння і розглядаючи такого замурзаного й обдертого чоловіка. Він почав їм говорити про подвиги полку, який десять днів виходив з оточення і не втратив ні одної гармати, ні одного воза з пораненими, але розказував так уривчасто й невиразно, що дехто з моряків, махнувши рукою, відійшов.
Латугін сказав, холодно дивлячись на нього:
— Ти виспись, тоді розкажеш… А чи не знаєш, чому там яскраве освітлення? — і він простягнув долоню в бік Сарепти.
— Знаю, — відповів Іван Гора, — на вокзалі зустрів одного чоловіка звідти… Генерал Денисов штурмує Сарепту» Каже — в германську війну такого вогню не було, артилерія геть-чисто все змітає. Козачі лави насуваються з ярів, ну, жах, — аж бороди в них у піні… Ну, таке кришиво, — живих не беруть..» Від морозовської дивізії поло-? вина залишилась, А він — бачиш ти — до Волги пре, щоб йому поміж Сарептою І Чапурниками до Волги вискочили, — тоді амінь!
Він кивнув морякам і поліз з котлована. Телєгін спитав його:
— Хто у вас командує полком?
Іван Гора відповів уже з темряви!
— Мельшин Петро Миколайович…
VI
Під натиском п’ятої колони цілу ніч і наступний день морозовська дивізія повільно відступала до Сарепти і до приозерного села Чапурники. Сотні трупів лежали на рівнині. Генерал Денисов не давав змоги червоним передихнути. За кожною відбитою атакою негайно починалася нова. Над окопами лопалась і вищала шрапнель; земля двигтіла від вибухів, бійців заливало вихрами землі. Змовкали козачі гармати, бійці висували з окопа обличчя, спотворені злобою, болем, вимазані кров’ю…
З-за горбів, з ярів появилась густі купи вершників, на скаку розкидалися лавою, — пил у них курів під копитами… Крутячи клинками, верещали вони, за старим татарським звичаєм. Коли б тут здригнувся і побіг хоч один боєць, жахнувшись налітаючої лави рижих грудистих коней і чорних вершників, що витягнулися над гривами в нестримному русі — швидше напоїти гарячою кров’ю клинок, — цеп бійців був би збитий, порубаний, затоптаний…
Фланги морозовців, притиснені до садів Сарепти і до токів села Чапурники, трималися стійко, але центр прогинався до Волги — так само невблаганно, як розгинаються мускули руки, коли на них навалиться тягар понад силу. Начдив, разом з комісаром, ад’ютантом і вістовими, що сиділи навпочіпки біля покладених верхових коней, був тут же, в центрі, на передових лініях. Убитих і поранених він заміняв все рідшими поповненнями, ЗНЯТИМИ З флангів. Але резервів він не вимагав у командарма: й Царицині взяти було більше нічого.
Там сьогодні вранці на головній лінії оборони сталося нещастя: два полки, Перший і Другий селянські, мобілізовані по хуторах і ближніх селах, несподівано вилізлу з окопів і, піднявши над головами гвинтівки, пішли здаватися в полон білим. У штабі Першого полку кільку командирів, зібравшись коло похідної кухні, обступилй полкового комісара й комуністів і впритул розстріляли їх, В той же час і в Другому полку були застрелені командир, комісар і кілька комуністів. Тільки дві роти не піддались на провокацію і відкрили вогонь по зрадниках, що бігли в полон з білими прапорами. Цепи мамонтовців, здалека побачивши юрби, думали, що це атакуючі, і відкрили шалену стрільбу по них. Рештки двох селянський полків, заметавшись, кидаючи зброю, повернули назад, їх оточили й повели. Фронт майже на п’ять верст був відкритий.