Ходіння по муках

Але успіх під Сарептою все-таки був місцевий, і на головних царицинських позиціях не стало від цього легше, а стало трудніше. Мамонтов дуже швидко врахував щасливий випадок з двома селянськими полками, за ніч перестроїв штурмові колони і на світанку все напруження атак переніс на цю найбільш вразливу п’ятиверстову дільницю фронту, ріденько заслонену робітничими дружинами.

Рівнину, по якій наступав цвіт Донського війська, прорізували з заходу на схід два величезні глибокі яри, — вони перетинали фронт і тягнулися до самого міста. По них козача кіннота і стала підбиратися аж до самих окопів червоних. Вся рівнина, як мурашниками, була вкрита купками землі: це повзла піхота. Перед нею сюди й туди сліпими гусеницями сунулись величезні танки. Аероплани Кружляли над батареями, над валками обозів, що тяглися степом з Царицина і в Царицин, скидаючи невеликі грушоподібні бомби, які рвалися з страшною силою.

Бронепоїзд Мамонтова димів на обрії. По правий і по лівий бік від нього весь степ повнився возами станичників. Тісно, вісь до осі, вони рухались зразу ж за військами. Торговим козакам уже було видно місто з куполами, фабричними трубами й димами пожеж на околицях. Ох, і горіли ж очі під насупленими бровами у цих димом, салом і дьогтем пропахлих людей.

Над степом, натискаючи повітря, летіли снаряди і з гуркотом оперізували червоні укріплення фонтанами землі, що підлітали й опадали. Із глибоких ярів з вереском вилітала кіннота, і, не зважаючи ні на що, йшла через дроти на окопи з такою п’яною люттю, що іншого козака вже прошила куля і в очах смертна темрява, а він все ще на скаку ріже повітря шаблею, поки не схилиться в сідлі і, підкинувши руки, наче від божевільного реготу, покотиться з коня, що шарахнув убік.

Піхотні цепи, підповзаючи, кидались уперед. Коло червоних окопів змішувались у сутичці кінні й піші. Мамонтов у цей день всім козакам наказав поперев’язувати білими стрічками околички кашкетів, щоб згарячу свої не рубали своїх. І тим страшніший, запекліший був бій, що з обох боків билися руські люди… Одні — за незнане нове життя, другі — за те, щоб старе стояло непорушно.

І щоразу хвилі атак відбігали, відкинені червоними бронелетючками. Ці устатковані нашвидку на цар'ицинських заводах бронепоїзди, — з двох бензинових цистерй або з двох товарних платформ з паровозом посередині, — курсували по навкружній залізниці частково попереду, частково позад фронту. З кулеметами й гарматами вони врізувались часом у саму гущу бойовища. Витискаючи з старих паровозів-кукушок останні сили, вони крізь вибухи, у хмарах пари з прострелених паровозних боків ганяли по розвернених коліях, розвозячи в окопи воду, хліб і вогнеприпаси.