Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— Оце загнув! — знову перебив Байков. — У тринадцятому році ми королеву грецьку бачили в Афінах. Чого ж ти її згадав?..
— Чого мій батько жив, як свиня, й ухекали його стражники в полі та ще й плюнули? Чому звання моє — сукин син?
— Так не годиться, — промовив Шаригін, підводячись з колін; сидів він на своєму місці, коло снарядів. — Латугін, неорганізовану розмову завів. При чому тут — сукин син, при чому — королева грецька? Це все надбудова. А суть у класовій боротьбі. Ти повинен себе визначити — хто ти: пролетар чи ти декласований елемент…
— Ану тебе к чорту! Я цар природи, — крикнув йому Латугін. — Зрозуміло це тобі чи ти ще молодий?.. Прочитав я одну книжку, там сказано: людина — цар природи. Ось чому я стою коло цієї гармати. Живий в нас цар природи. Обов’язок, обов’язок, страх, страх! Я в господа бога тарарахну сьогодні чергу, не то що по генералу Мамонтову, — от тобі й надбудова! Зубами хрящі перегризатиму.
— Тихо, товариші! — крикнув з прикриття Сергій Сергійович, що сидів коло польового телефону. — Повідомляю: під Сарептою у нас великий успіх. Розбиті два полки кінноти й полк пластунів, півтори тисячі убитих, вісімсот полонених…
Чутка про успіх під Сарептою облетіла фронт. Одна з частин Десятої армії, відрізана наступом п’ятої колони, кінна бригада Будьонного, — пробивалася в той час із Сальських степів на Царицин. Похід був тяжкий, і люди, й коні потомилися. А коли на одному з полустанків несподівано вдалося з’єднатись по телефону з штабом морозовців і чийсь веселий голос, пересипаючи мову міцною сіллю приказок, гаркнув у трубку: «Так чого ж ви спите, йе знаєте, що під Сарептою порубали на собачу закришку дві кавалерійські дивізії гадів, приходьте полонених рахувати…» — почувши про таку знамениту справу, хоч би й дуже перебільшену, бригада залишила під охороною свої обози і стоверстовим маршем пішла на північ — назустріч гадам генерала Денисова.
Але успіх під Сарептою все-таки був місцевий, і на головних царицинських позиціях не стало від цього легше, а стало трудніше. Мамонтов дуже швидко врахував щасливий випадок з двома селянськими полками, за ніч перестроїв штурмові колони і на світанку все напруження атак переніс на цю найбільш вразливу п’ятиверстову дільницю фронту, ріденько заслонену робітничими дружинами.
Рівнину, по якій наступав цвіт Донського війська, прорізували з заходу на схід два величезні глибокі яри, — вони перетинали фронт і тягнулися до самого міста. По них козача кіннота і стала підбиратися аж до самих окопів червоних. Вся рівнина, як мурашниками, була вкрита купками землі: це повзла піхота. Перед нею сюди й туди сліпими гусеницями сунулись величезні танки. Аероплани Кружляли над батареями, над валками обозів, що тяглися степом з Царицина і в Царицин, скидаючи невеликі грушоподібні бомби, які рвалися з страшною силою.
Бронепоїзд Мамонтова димів на обрії. По правий і по лівий бік від нього весь степ повнився возами станичників. Тісно, вісь до осі, вони рухались зразу ж за військами. Торговим козакам уже було видно місто з куполами, фабричними трубами й димами пожеж на околицях. Ох, і горіли ж очі під насупленими бровами у цих димом, салом і дьогтем пропахлих людей.
Над степом, натискаючи повітря, летіли снаряди і з гуркотом оперізували червоні укріплення фонтанами землі, що підлітали й опадали. Із глибоких ярів з вереском вилітала кіннота, і, не зважаючи ні на що, йшла через дроти на окопи з такою п’яною люттю, що іншого козака вже прошила куля і в очах смертна темрява, а він все ще на скаку ріже повітря шаблею, поки не схилиться в сідлі і, підкинувши руки, наче від божевільного реготу, покотиться з коня, що шарахнув убік.
Піхотні цепи, підповзаючи, кидались уперед. Коло червоних окопів змішувались у сутичці кінні й піші. Мамонтов у цей день всім козакам наказав поперев’язувати білими стрічками околички кашкетів, щоб згарячу свої не рубали своїх. І тим страшніший, запекліший був бій, що з обох боків билися руські люди… Одні — за незнане нове життя, другі — за те, щоб старе стояло непорушно.
І щоразу хвилі атак відбігали, відкинені червоними бронелетючками. Ці устатковані нашвидку на цар'ицинських заводах бронепоїзди, — з двох бензинових цистерй або з двох товарних платформ з паровозом посередині, — курсували по навкружній залізниці частково попереду, частково позад фронту. З кулеметами й гарматами вони врізувались часом у саму гущу бойовища. Витискаючи з старих паровозів-кукушок останні сили, вони крізь вибухи, у хмарах пари з прострелених паровозних боків ганяли по розвернених коліях, розвозячи в окопи воду, хліб і вогнеприпаси.