![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Так само вважав коронат Астеону, — сказав Вогнедан, — і півкраїни помандрувало на Острови… Ельберійці є впертими особами, і по власній волі не покинуть шанувати опікунів цього світу.
— Якщо князь видасть закон, — знизав плечима пан Гаратто, — котрий відділить покірних від незгідних… Вищих можна замінити більш слухняними, а для нижчих в разі непокори є вогонь і меч…
— Ким мені замінити Влада Парда? — спитав Повелитель з легкою насмішкою, — князь Чорногори помре сонцепоклонником…
— О, князь Чорногори…, - на обличчі ішторнійця з’явився який-то вовчий усміх, — але ж ви маєте бути розумнішим за цього поганина, чия зненависть до вірних не має меж.
— Однак, у Ігворрі є храм святого Кілені, - сказав Вогнедан, — і є вірні. Під боком у пана Влада, якого колись… А втім, ви ж бачили його обличчя…
— О, ці прикордонні сутички, — зітхнув Командор, — що ж… Війна війною… А ви подумайте, Ваша Величносте… Не поспішайте… Подумайте.
Перемовини зайшли у глухий кут. Вогнедан мав з посланником ще дві розмови, які крутилися знову довкола одного і того ж самого — вічного миру, і прийняття правителем мейдизму. Ішторнієць обіцяв прислати Вогнедану навчителя, або навіть зостатися самому для навчання основам Святого Письма. Князь Вартислав мовив з цього приводу, що для Ішторну це безпрограшний хід.
— Якщо ви погодитесь, — сказав Веданг, — вони нападуть ще раніше, аніж якщо не погодитесь…
— О, насправді… - зітхнув Вогнедан, уявивши собі обличчя своїх вельмож, коли вони почують про його навернення. І спотворене лице Влада Парда, котрий прокляне сина Святослава… І квітанських селян, яких доведеться вогнем і мечем змушувати нищити дубові гаї… А князь Буревій скаже, здвигнувши плечима: «Повна відсутність краси і гармонії…», і скличе срібних на боротьбу зі своїм родичем… Хіба що Веданг зостанеться вірним йому… Та й то, навряд чи Чорний Дракон піде проти всієї знаті. Зостатися зрадником… Покликати на поміч добрих сусідів з-за гір. Ось чого домагається пан Гаратто…
Зрештою, Командор виклав останнього козиря.
— Північна Імперія, — сказав він на останньому прийомі, - рано чи пізно вдарить на вас… Це — не Мооз, і не Страгія. Одразу з двома імперіями вам не зладнати…
— Але принаймні спробувати…, - сказав Вогнедан спокійно, — ви нам погрожуєте?
— Попереджаю…, - мовив Гаратто, — не сподівайтеся на своє чаклунство, силу руки, а чи розуму. Воно не допоможе. Єдиний рятунок для всього вашого народу, включно з… схожими на вас — це ваше навернення. Прилюдне навернення… Знать піде за вами — так було завжди і скрізь.
— Не тут, — мовив Вогнедан, — і не з нами. Ми трохи інші, знаєте… Віра, мостивий пане, це не одежа, яку можна замінити іншою… В ній — моя душа, а душею я не торгую.
Пан Іргат Гаратто довгу мить дивився в очі правителя, поки збагнув, що останню фразу той промовив ішторнійською.
— Можна вивчити, — сказав Вогнедан тією ж мовою, — всі мудрі книги. Не можна змусити до любові… Ви змушуєте нас насильно полюбити Святого Мейді і його вчення. Але в усьому світі любов з примусу зветься зґвалтуванням…
— Ви, — сказав Командор, оговтавшись, — і тільки ви будете винним в загибелі вашого народу. Вас проклянуть вдови і діти загиблих…
— Нехай краще мене клянуть родичі тих, хто поляже в обороні Краю, — сказав Вогнедан вже ельберійською, — аніж родичі тих, кого мої гридні будуть навертати вогнем і кров’ю. Якщо все одно будуть гинути ельберійці — то хай вже загинуть з честю разом зі мною, аніж в міжусобній різанині… Я не хочу правити рабами — мої люди і дивні не звикли до того, щоб їх били в лице.
— Повелителю, — вимовив Гаратто ельберійське слово замість звичної «величності», — в Святому Письмі говориться, що вищий може стати найнижчим. Згадайте мої слова, коли стоятимете в кайданах перед переможцем.
— О, тоді я буду думати зовсім про інше, — мовив Вогнедан спокійно, — про можливість втечі, і наступної битви. На душу кайдани не вдягнути, вельмишановний… На оту, яку ви визнали безсмертною більшістю в один голос. Продовжимо розмову по обіді, пане посланнику? Я наказав приготувати для вас страви вашого рідного краю… Пісні страви, ясна річ… Вам до вподоби салата зі свіжих овочів? Під оливковою олією? У нас свіжа городина з’являється трохи пізніше, але селяни накривають городи рамами з боговладського скла, і домагаються успіхів. І рання полуниця з вершками… З тих же теплиць…
Оскільки Вогнедан намагався, щоб Охоронець Клейнодів почув якомога більше, то приймав Командора в кабінеті з потайною кімнаткою. Не кожного разу, аби не викликати підозри, але більшість отаких приємних розмов відбувалася під малюванням з Конвалії Ставської. Цього разу, коли Командор з товмачем покинули приміщення, Повелитель потер обличчя, котре наче боліло від вимушеного усміху і покликав Вартислава.