Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— О, моя витончена сестра, — всміхнувся Вогнедан, — це дуже вишукана помста…
— Але незмінені можуть сприйняти її заступництво, — мовив Веданг, — як прихильність… Тим більше, Біла Ружа, як і пані Чаяна, свого часу цікавилася лугербським вченням… О, неглибоко, але трохи більше, аніж я, чи навіть ви…
— Отже — жорстокий чорногорський упир, — підсумував Вогнедан, — котрий розпочинає утиски, його ніжна невістка, яка намагається призупинити, або пом’якшити… Незмінені певні, що вона прийме закон Святого Старця — адже чомусь завжди першими ламаються жінки… Першою мейдисткою Астеону була мати теперішнього короната… А потім підростає Владигор, і материн вплив…
- Ішторнійці говорять, що церква вічна, — сказав Вартислав, — всі їхні плани розраховані більш, ніж на одне життя. І до цього часу вони спрацьовували. Я знаю напевне, що декілька вельми розумних достойників Ордену лише тим і займаються, що складають подібні…е… шахові партії… Якщо не вдався один хід — роблять другий… Ми нині бачимо принаймні три шляхи розвитку подій, а хто його знає, що там ще в запасі у Ордену. Я теж намагаюся грати у ці шахи, але… Досі я вигравав, та зовсім не тому, що є кращим гравцем… Все це на такій межі… Оцей замах… Я мав його передбачити…
— Здається, — озвався правитель, — я зрозумів вас, мій Охоронцю… Гра зараз йде внічию, бо люди Ордену складають свої плани з розрахунку на незмінених. А ми, в свою чергу, все таки уявляємо собі цих осіб як зіпсутих ельберійців…
— Якщо, — Вартислав ледь усміхнувся, — по обіді Командор не оповість вам про те, хто мав би успадкувати владу опісля вашої загибелі, і не натякне, що саме чорногорець найняв двох чужоземців, аби стати як не Повелителем, то Покровителем, а вину за це хотів спихнути на ні в чому не винних вірних Святого Старця, то я складаю свої повноваження і їду до Гнізда Драконів вирощувати полуниці.
Вогнедан вже повністю опанував себе, повернувши погідність духу. Він уявив собі князя Вартислава, котрий поливає з відерця тепличні полуниці, і розсміявся своїм сріблястим смішком.
— Ловлю вас на слові, - сказав, — по обіді я запрошу посланника подивитися палацову теплицю… Якщо він не заговорить про Влада, то я доручу її вашій опіці.
— Який відпочинок, — мрійливо мовив Вартислав, — я згоден.
***
— … таким чином, Ваша Величносте, ви в тій же біді, що й більшість правителів — ви дивитесь на світ очима осіб, котрі плекають лише свою вигоду. Те, що я розповів вам про князя Чорногорського…
В теплиці стояв різкий полуничний запах. Вогнедан поволі нахилився і зірвав ягоду. Полуниці він обожнював, про що знали всі, до головного кухаря включно.
— З вершками, — мовив Вогнедан, — було взагалі розкішно… Те, що ви розповіли мені про князя Влада, пане Гаратто, є цікавим зразком хибного розумування. Або ж бажанням позбавити мене особи, котра віддана трону Боговлади. Я знаю, що ішторнійці недолюблюють Стража Прикордоння, але щоб аж так… Як ви сказали самі — війна війною. Поза битвами Влад Пард зовсім не прагне крові.
— Я хотів лише прислужитись вам, — мовив ішторнієць. Це знову був чоловік, що аж променів від лагідности.
— Як я можу довіряти особі, котра бажає бачити мене в кайданах? — Вогнедан поклав полуницю до рота, спостерігаючи за командором. Вранішній гнів проминув — тепер юнак знову міг усміхатись ворогу.
— То було лише необережне порівняння, — зітхнув Гаратто, — до речі, нам ще потрібен товмач?
— Потрібен, — сказав Вогнедан, — я можу скласти докупи кілька фраз, але це — все…
— Гаразд… Отже, Ваша Величносте, ви маєте оцінити цей знак доброї волі. Завтра, з вашого дозволу, ми вирушаємо до Квітану, по мейдистських храмах. А в порту Гроно на нас очікуватиме корабель. Та вам достатньо передати своє бажання навчатися істини гінцем, або торговим обозом — і воно знайде мене…
— Що ж…, - мовив Повелитель, — будемо вважати, що від надміру щирости… Я був радий нашій зустрічі, можливо, вона й насправді дарує нашим народам мир.