![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Єдиною недоброю річчю на цьому святі була цілковита перемога воїнів Ночі. Цього року в десятку кращих потрапили самі чоловіки, і перемогли п’ятеро воїнів в чорному…
На світанку Вогнедан оголосив це раптово притихлій юрмі, і тому наступне гуляння зі звичаєвим балом у боговладській ратуші наприкінці, було не таким веселим, як очікувалось.
Пригадували, що подібне сталося перед війною Бога Грому… Подейкували, що перед Війною Стихій, однак, ворожіння було добрим, а війна все одно розпочалася. Говорили, що Війна Стихій відшуміла швидко, а Війна Бога Грому була серйозною загрозою безпеці Ельберу… Шепотілися, що на минулому святі на Повелителя з жоною було скоєно замах, і тільки сталева воля молодого правителя та його бойова вправність дала можливість йому вижити і не зупиняти хід свята, що було б і зовсім поганючою прикметою. Ще тихше говорили про те, що минулої Великої ночі загинув юний шляхтич, рятуючи правителя, а кров на святі є прикметою ще гіршою, аніж його припинення. І вже навіть не говорили, а натякали на те, що приїзд ішторнійського посланника не просто поганий знак, а ознака наступної війни.
Невідомо яким чином з палацу на вулиці просочилися чутки про те, що ішторнійці намагалися навернути Повелителя на мейдизм, загрожуючи вторгненням і новою війною в разі незгоди. Пліткували про це завзято, і не тільки у Боговладі. Перед святом Вогнедан мусив прийняти представників від Квітану, котрі, без відома свого князя, прибули до столиці з уклінним проханням до Його Ясновельможності, розвіяти їхні сумніви щодо можливого прийняття правителем «ішторнійської віри» Підданці Ллєгів наслухавшись від торговців, та від астеонських втікачів, котрі часом потрапляли на Побережжя, про наслідки подібного навернення, вбили собі до голови, що князь Буревій, до якого вони звернулися в першу чергу, щось від них приховує.
Вогнедан розумів переляк поштивих хуторян, котрі щиро вважали, як, зрештою, і він сам, що пошкодження священних лісів і місць сили вплине на врожаї, і приведе до голоду і мору. Кругловухі квітанці, не менш горді, ніж їхні дивні покровителі, благали Повелителя, зглянутися на їхніх жінок і дітей, і не слухати «ішторнійського лиса».
Вогнедан вважав, що подібні чутки розпускає сам «ішторнійський лис» через своїх вивідачів. Пан Гаратто поволі проїхав Квітаном до Побережжя, зупиняючись трохи не в кожному містечку на прилюдну молитву, і відвідавши мейдистський храм у Гроні — чудову камінну споруду, збудовану чужоземними купцями з дозволу князя Морелюба, батька Буревія. Квітанські представники прибули якраз опісля того, як ішторнієць сів в Гроні на корабель.
Повелитель вийшов до квітанців у данадільській гаптованій сорочці, несучи на руках малого Світляна, теж зодягненого у вишиванку. Оскільки мейдисти гидували обережними сорочками, квітанці одразу ж повеселішали, а коли Вогнедан завів з ними довгу розмову про хутірське землеробство та його Богів — покровителів, і зовсім прибадьорилися. І, хоча Повелитель не сказав жодного слова про чутки, які привели сюди цих добрих людей, квітанці відбули додому задоволеними прийомом і впевненими в тому, що нащадок князя Властимила та Дани Богорівної не зійде з розуму, як всякі там астеонські коронати, або моозькі правителі.
Вогнедан не спитав у квітанців, чи не проклянуть вони його, якщо Ішторн розв’яже велику війну. Зайвий раз він переконався, що з його людом не зладнати ні проповіддю, ні зброєю. Прийнявши до себе дивних з-під зорі Сіллон, сонцеслави не втратили ні ворохобного норову, ні своєї славетної впертості.
Однак плітки не припинялися, і Вогнедан сумно жартував, що він муситиме прилюдно класти Богам треби, як-то робив за військового часу його дід Святополк задля військового щастя. А тут ще оце лихе ворожіння… І тричі по сім літ — число судьби…
Повелитель Святослав, за словами Охоронця Клейнодів, хотів дожити до двадцять другого синового дня народження… Щоб затулити собою своє таємно люблене дитя. Та батька нема, він, Вогнедан, вже сам є батьком, і має не втрачати спокою ні за яких обставин.
Однак, день опісля змагань, правитель провів у храмі Дани Богорівної. До самого звичаєвого балу. Це трохи вибивалося зі звичного трибу свята, однак князь Вартислав, зрозумівши все, не став тривожити правителя.