![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Ми мед їмо, — шмигнув носом Птаха, — мед з сиром… Або оладки з медом…
Паж тим часом спритно розплутував складний вузол поясу парадного вбрання. Допоміг розстебнути черес, стягти через голову накидку. Подав гаптовану сорочку і вояцькі штани — улюблене за зручність вбрання Повелителя.
— Зачіску, — спитав вже спокійніше, — розплітати?
— О, так, будь ласка, — мовив Вогнедан, сідаючи до крісла. Птаха впорався швидко, і взявся за розчіску.
Викликаний дзвінком кухонний челядинець приніс невеличкий дзбанок і дві чашечки. Хлопчина зітхнув. Його спритні руки уже доплітали Вогнеданові косу, яку правитель і досі носив на чорногорський лад.
— Впорався? — спитав Повелитель з усміхом, — ну то бери дзбанок і не здумай пролити…
Птаха розлив по чашечкам духмяний напій і покосився на кріселко поруч.
— Це мені що — сідати?
— Сідати і смакувати, — сказав Вогнедан, — і думати за майбутні перемоги.
— Я його уб’ю, коли стану воєводою, — мовив хлопець, — мене ще ніхто не бив в лице…
— Не будь злим, — мовив Повелитель, — злість уб’є тебе раніше, ніж ти виростеш… Пий і старайся, щоб рука не тремтіла. Щоб запах шоколяди нагадував тобі про насолоду, а не про бажання вбивати. Тільки тоді ти станеш справжнім воєводою. Сильним і мудрим. Котрий не злиться на вовка, який його вкусив, але знищує звіра, коли той стає небезпечним.
Птаха потер розпухлого носа і відважно сьорбнув шоколаду.
— А можна ще? — спитав пошепки.
— Ще трохи, — сказав Вогнедан, — закріпи в пам’яті.
Ніч Повелитель провів з Чаяною, трохи дивуючись палкості її обіймів. Від повної холодності аж до такого жару… Під ранок Вогнедан трохи пограв для неї на флейті, знову подивувався сльозам, які навернулися на очі зразкової пані і покинув її ложе, аби хоч трохи подрімати перед неприємною зустріччю.
Однак в Даниних покоях почувся дитячий плач, а Вогнедан не пропускав жодної миті спілкування зі своїм дитям. Світлян в його обіймах швидко заспокоювався — Дана аж трохи ревнувала.
— Зостанусь тут, — сказав Вогнедан врешті, - розбудиш мене через годину, Данусю…
Він заснув, поклавши мале собі на груди. Світлян теж уже спав, смокчучи кулачок. Дана обережно прилягла поруч, трохи рознервована. Вона не ревнувала коханого до Чаяни, але їй чомусь було неприємно, коли Вогнедан приходив до неї просто з тих покоїв.
— Можливо, нещирість…, - прошепотіла Дана, маючи на увазі Вогнеданів другий злюб без любові, - тому вона і не вагітніє… Не бажати дитини — як це огидно. І не любить, і не покидає, а він, мій Повелитель, не має права її залишити, щоб не вразити рід Лларанів.
Розбудив їх обох паж Птаха, котрий найделікатніше пошкрябався у двері і оголосив з-за завіси, що вже час готуватися… Вогнедан обережно взяв Світляна на руки і вийшов з ним до Птахи.
— Це мій син, воєводо, — мовив, усміхаючись, — колись він віддаватиме тобі накази…
— Ельфенятко, — сказав паж у повному захваті, - та яке ж гарнесеньке… І вушка… І схожий на вас… Я знаю, принца звуть Світляном…
— До тебе, — сказав Вогнедан, — у мене був паж… Він загинув в моїй обороні.
— О, мені оповідав Войко, — зітхнув хлопець, — то був його найкращий друг. Світлян Горич з Квітану… Срібний…
Дана простягла з-за завіси руки, і Вогнедан віддав їй дитину. А сам подався з пажем одягати парадні шати.
Вартислав порадив призначити посланнику зустріч в колишньому кабінеті Святослава і показав потайну кімнатку за завісою.
— Говорять, — сказав, — що двоє краще, ніж один. Я завжди був присутнім… І намагався оцінити. Але, якщо вам це не до вподоби…
— Звісно, залишайтеся, — мовив Вогнедан, — тим більше, що ви трохи знаєте і Ішторн… І ішторнійців…
— Знаю…, - сказав князь Ведангу, — зустрічалися… І в битвах, і не тільки… Мене цікавить одне — як пан Гаратто міг так точно вирахувати… Святославову смерть.
— Татко не любив солодощів, — вихопилося у Вогнедана.
— Святослав був на межі загибелі, - озвався Веданг, — але він вже багато літ був на тій межі… І раптом посланництво, котре майже співпало… Вони не присилали до нас нікого, бо я достеменно знаю, що Ордену відомо про той страшний клубок подій, котрий і привів наступника трону до лави бойового Аркану. І тут вони просять про зустріч, помирає Повелитель, і командор Гаратто матиме справу вже не з Крижаним демоном Ельберу, а з його юним сином… Двадцятилітній правитель… Двадцятилітній ельф мислить і діє як зріла особа з людей, але ж люди в це ніколи не вірять.