Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
— Так, тітонько,— сказала Френсі,— але я не бачу тут ніякого зв'язку.
— Ой!— вигукнула тітонька Джулі, наче сп'янівши від спогадів.— Вона була чарівна, а її очі й ця пляма ну просто...— І вона замовкла, наче спіймавши себе на тому, що набалакала зайвого.— Feuille morte,— додала вона раптом.— Запам'ятай це, Гестер!
Між двома сестрами почалася довга суперечка: слід чи не слід покликати Тімоті, щоб він подивився на Аннет.
— Та не треба завдавати собі клопоту!— сказав Сомс.
— Але ж це ніякий не клопіт, хоча, звичайно, він трохи буде вражений тим, що Аннет француженка. Його так налякала Фашода. Мабуть, Гестер, нам краще не ризикувати. Так приємно, що вона посидить тут з нами, правда ж? А як твої справи, Сомсе? Ти вже зовсім заспокоївся після...
Гестер швидко втрутилася.
— А які ваші враження від Лондона, Аннет?
Сомс занепокоєно чекав її відповіді. Але Аннет відповіла обмірковано, стримано:
— О, я знаю Лондон. Мені вже доводилося тут бувати.
Він і досі не наважився поговорити з нею щодо ресторану. У французів інші уявлення про вище коло, і порада не згадувати про ресторан може здатися їй смішною; він чекав, поки вони одружаться, а тепер жалкував, що не поговорив раніше.
— А яку частину Лондона ви знаєте найкраще?— запитала тітонька Джулі.
— Сохо,— просто відповіла Аннет.
Сомс стиснув зуби.
— Сохо?— перепитала тітонька Джулі.— Сохо?
«Це обійде всю рідню»,— подумав Сомс, а вголос сказав:
— Район цей значною мірою французький і досить цікавий.
— Атож,— промовила тітонька Джулі,— твій дядечко Роджер мав там колись будинки; пригадую, йому завжди доводилося виселяти звідти пожильців.
Сомс звернув розмову на Мейплдергем.
— Звичайно,— сказала тітонька Джулі,— скоро ви переїдете туди й влаштуєте там своє гніздо. Нам так хочеться, щоб у Аннет якомога швидше з'явився маленький...
— Джулі!— вигукнула у відчаї тітонька Гестер.— Подзвони, хай приготують чай!
Сомс не наважився чекати чаю і пішов із Аннет.
— На вашому місці я не розповідав би про Сохо,— сказав він у кебі.— В Лондоні цей район вважається досить непевним, а ви тепер уже вийшли з тієї сфери, якою обмежувалося ваше життя в ресторані. Річ у тім,— додав він,— що я хочу ввести вас у вище коло, а англійці страшенні сноби.
Ясні очі Аннет широко розплющилися; на устах промайнула усмішка.
— Так?— сказала вона.
«Гм,— подумав Сомс,— це вона про мене!» І він пильно подивився на Аннет. «У неї дуже практичний розум,— подумав він.— Треба, щоб вона зрозуміла все раз і назавжди!»
— Послухайте, Аннет! Це дуже просто, аби тільки ви захотіли збагнути. Наші люди вільних професій, а також заможні люди вважають себе вищими від торговців та фабрикантів, окрім, звичайно, дуже багатих. Може, це й нерозумний погляд, але тим часом він існує. В Англії не варто розголошувати, що ви тримали ресторан чи крамницю чи заробляли гроші будь-якою комерцією або підприємництвом. То байдуже, що ви, можливо, робили цю справу чесно й бездоганно, однаково це кладе на вас певне тавро; вас уже не всюди запросять і не скрізь приймуть — оце і все.
— Розумію,— сказала Аннет.— У Франції так само.
— Он як!— пробурмотів Сомс із полегкістю і водночас відчуваючи збентеження.— Звичайно, клас — це, по суті, все.
— Так,—сказала Аннет,— comme vous êtes sage [49].
«Це чудово,— подумав Сомс,— дивлячись на її уста,— але вона досить цинічна». Його знання французької мови були ще не настільки великі, щоб він відчув себе ображеним через те, що вона не сказала йому tu [50]. Він обійняв її і стиха мовив з напруженням:
— Et vous êtes ma belle femme [51].
Аннет пирхнула зі сміху.
— Oh, non!— сказала вона.— Oh, non! ne parlez pas français [52], Сомсе. А чого це так хочеться тій старій леді, вашій тітоньці?
Сомс прикусив губу.
— Бог її знає!— відповів він.— Завжди вона щось таке вигадає.
Але він знав краще за бога.
XI. ЗАВЗЯТТЯ ПІДУПАЛО
Війна тривала. Казали, що Ніколас заявив: вона коштуватиме не менше як триста мільйонів, перш ніж її пощастить закінчити! Податок на прибутки був під загрозою значного підвищення. Проте за свої гроші вони дістануть Південну Африку в повне володіння раз і назавжди. І хоча о третій годині ночі власницький інстинкт трясло, як у пропасниці, за сніданком він очунював, пригадуючи, що на цьому світі нічого не одержиш задарма. Отож у цілому люди жили собі так, наче не було ні війни, ні концентраційних таборів, ні затятого Девета[53], ні ворожих почуттів на континенті, ніяких неприємностей. Загалом настрої у країні можна було визначити по карті Тімоті, чиє завзяття підупало значною мірою: Тімоті вже не пересував прапорців, а самі вони не могли пересуватися ні назад, ні вперед, як їм годилося б робити.
49
comme vous êtes sage — Який ви розумний (фр.).
50
tu — Ти (фр.).
51
Et vous êtes ma belle femme — А ви моя красуня дружина (фр.).
52
Oh, non! ne parlez pas français — Ой ні, не говоріть по-французькому (фр.).
53
Девет — Бурський головнокомандуючий.