Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Завзяття підупало не тільки тут; це поширилося й на форсайтівську біржу й породило почуття загальної невпевненості відносно того, що буде далі. Оголошення в шпальті про шлюби у «Таймсі»: «Джоліон Форсайт із Айріні, єдиною дочкою покійного професора Герона»,— викликало сумніви відносно того, чи правильно газета назвала Айріні. А проте в цілому Форсайти відчули полегкість, беручи до уваги, що її не назвали «Айріні, колишня дружина» або «розлучена дружина Сомса Форсайта». Можна навіть сказати, що від самого початку родина досить легко сприйняла всю цю «історію». Як висловився Джеймс: «Нічого вже не вдієш». Нема чого турбуватися! Яка з того користь, коли вони визнають, що це було для них, як тепер кажуть, «тяжким ударом».
Але що ж буде тепер, коли вони обидва — і Сомс, і Джоліон— знов одружені! Ось що було найцікавіше. Казали, Джордж побився об заклад із Юстасом, що маленький Джоліон з'явиться раніше за маленького Сомса. Джордж такий штукар! Ходили також чутки, що він нібито заклався з Дарті, чи доживе Джеймс до дев'яноста років, хоча хто з них ставив на Джеймса, лишилося невідомим.
На початку травня до Тімоті завітала Вініфред і повідомила, що Вела поранило кулею в ногу і його мають демобілізувати. Його доглядає дружина. Він буде трохи кульгати, проте тільки ледь помітно. Йому б хотілося, щоб дід купив йому там ферму, він збирається розводити коней. Батько Голлі дає їй вісімсот фунтів на рік, отож вони житимуть у достатку, бо дід сказав, що даватиме Велу п'ятсот; але щодо ферми, то він не знає, не має певності: він не хоче, щоб Вел розкидався грішми.
— Проте ви ж самі розумієте,— сказала Вініфред,— йому треба взятися до якого-небудь діла.
Тітонька Гестер висловила думку, що дідусь, певно, має слушність, бо якщо він не купить ферми, то, в кожному разі, нічого лихого не трапиться.
— Але Вел любить коней,— сказала Вініфред.— Конеферма була б для нього якраз підхожою справою.
Тітонька Джулі вважала, що коні дуже ненадійні; хіба Монтегю не переконався в цьому?
— Вел не такий,— сказала Вініфред.— Він удався в мене.
Тітонька Джулі не мала сумніву, що любий Вел дуже розумний хлопець.
— Я часто пригадую,— розповіла вона,— як він дав фальшиву монетку жебракові. Дідусь його був такий задоволений. Він сказав: це доводить, що хлопець кмітливий. Пам'ятаю, він заявив, що його слід послати у флот.
Тітонька Гестер озвалася й собі: чи не здається Вініфред, що молодим людям краще жити на проценти й не ризикувати капіталом у такому юному віці?
— Еге ж,— сказала Вініфред,— якби вони жили в Лондоні, то, може, воно й так; у Лондоні жити, нічого не роблячи, справді цікаво. Але там, у Африці, він просто помре з нудьги.
Тітонька Гестер відповіла, що було б дуже приємно, якби він узявся до якогось діла, але тільки тоді, коли матиме тверду гарантію, що не зазнає збитків. Вони ж не убогі, мають свій капітал. От Тімоті тільки виграв, коли пішов із тієї фірми. Тітонька Джулі запитала, що сказав із цього приводу Монтегю.
Вініфред не задовольнила її цікавості, бо Монтегю зауважив коротко: «Почекай, поки помре старий».
Цієї миті повідомили, що прибула Френсі. Її очі сяяли веселою усмішкою.
— Ну,— сказала вона,— то яка ваша думка про це?
— Про що, любонько?
— Про те, що в сьогоднішньому «Таймсі».
— Ми його ще не бачили, ми завжди читаємо його після обіду. Доти він у Тімоті.
Френсі закотила очі.
— То, може, ти нам розкажеш?— запитала тітонька Джулі.— Що там сталося?
— Айріні народила сина в Робін-Гілі.
Тітоньці Джулі аж дух забило.
— Але ж вони одружилися лише в березні!
— Авжеж, тітонько! Правда ж, цікаво?
— Ну що ж,— сказала Вініфред,— я дуже рада. Мені було шкода Джоліона, що він втратив сина. Це могло статися і з Велом.
Тітонька Джулі поринула в якісь роздуми.
— Цікаво,— пробурмотіла вона,— що подумає з цього приводу наш любий Сомс? Він так хотів мати сина. Це я по секрету знаю.
— То він його й матиме,— сказала Вініфред,— якщо все буде гаразд.
Очі тітоньки Джулі заяскріли з радощів.
— Як чудово!— мовила вона.— Коли?