Сага про Форсайтів

— Я сподіваюся,— суворо сказала тітонька Джулі,— що ти вийдеш заміж за такого ж хорошого чоловіка.

— Я не вийду заміж за хорошого чоловіка, тітонько,— стиха мовила Імоджен,— бо хороші чоловіки нудні.

— Якщо ти й надалі будеш дотримуватися такої думки,— відповіла приголомшена тітонька Джулі,— то ніколи не вийдеш заміж. Краще облишмо цю розмову.— І, повернувшись до Вініфред, вона запитала:—Як там Монтегю?

Увечері, коли вони чекали обіду, вона сказала впівголоса:

— Гестер, я звеліла Смізер подати півпляшки солодкого шампанського. Я вважаю, ми повинні випити за здоров'я нашого любого Джеймса і... і за здоров'я Сомсової дружини; тільки зробимо це потаємно. Я лише скажу: «Ти розумієш мене, Гестер!»— і ми з тобою вип'ємо. Бо інакше це розладнає здоров'я Тімоті.

— Швидше це розладнає наше здоров'я,— відповіла тітонька Гестер.— Але, мабуть, таки треба задля такої нагоди.

— Так,— захоплено підтвердила тітонька Джулі,— це справжня нагода! Тільки уяви собі: що, коли в нього народиться маленький хлопчик, спадкоємець, який продовжить рід! Я вважаю, що це дуже важливо тепер, коли Айріні народила сина. Вініфред каже, що Джордж називає Джоліона «трипалубним», бо в нього три сім'ї! Джордж не може без жартів! І диво дивне! Айріні зрештою оселилася в домі, який Сомс збудував для них двох. Отак не пощастило нашому любому Сомсові, а він завжди був такий статечний.

Ввечері у ліжку, схвильована й трохи збуджена келихом вина й другим таємним тостом, вона лежала з розгорнутим молитовником і дивилася на стелю, осяяну жовтим світлом настільної лампи. Малята! Така радість для них усіх! І вона буде така щаслива, коли побачить, що любий Сомс щасливий. Але ж, звичайно, він неодмінно буде тепер щасливий, незважаючи на те, що сказала Імоджен. Він матиме все, чого йому бажалося: багатство, і дружину, і дітей! І він доживе до глибокої старості, як його любий батечко, і зовсім забуде Айріні й цю жахливу історію. От якби їй пощастило продовжити собі віку настільки, щоб купити його дітям першого їхнього коника-гойдалку! Смізер вибере його для неї в крамниці, гарного, в яблуках. Ах, як її колись гойдав Роджер, гойдав, аж поки вона впала! Боже милий, це було так давно! Було! «В домі отця мого багато палат...» До неї долинуло тихеньке шкряботіння. «У нас немає мишей!»— подумала вона машинально. Шкряботіння залунало дужче. Ну ось! Це таки миша! А безсовісна Смізер запевняє, що їх немає. І незчуєшся, як вона прогризе в панелі дірку, і тоді доведеться кликати майстрів. А вони потрощать усе, поламають! І вона лежала, ледь поводячи очима, прислухаючись до того шкряботіння і чекаючи, поки прийде сон і звільнить її від нього.