Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Спочинок, спокій! Хай бідолаха спочине! Хай турбота, сором і гнів не шугають у нього в думках, наче хижі нічні птахи! Як голуби, що дрімають на сідалі в своєму голубнику, як пухнасті звірі в лісах на тому боці річки й простий люд у своїх хатах, як дерева й сама річка, що швидко побіліла у вечірніх сутінках, як потемніле волошково-синє небо, де вже займаються зорі,— хай він забуде самого себе й спочине!
X. ПРОЩАННЯ З ВІКОМ
Одруження Сомса з Аннет відбулося в Парижі в останній день січня 1901 року з такою потайністю, що навіть Емілі довідалася про цю подію тільки тоді, коли вона вже сталася. На другий день по весіллі він привіз її в один із тих затишних лондонських готелів, де за більшу плату одержуєш менше, ніж десь-інде. Її врода, оправлена в найкращі паризькі туалети, давала йому більше задоволення, ніж якби він придбав чудову порцеляну або коштовну картину; він нетерпляче дожидав хвилини, коли покаже її на Парк-лейн, на Грін-стріт або у Тімоті.
Якби хтось запитав його в ті дні: «Скажіть по правді, чи ви закохані в цю дівчину?»— він би відповів: «Закоханий? А що таке кохання? Якщо ви питаєте, чи відчуваю я до неї те, що відчував до Айріні в ті давні дні, коли я вперше зустрів її і вона відмовила мені; коли я зітхав, і страждав, і не міг заспокоїтися ні на мить, аж поки вона поступилася,— то ні! Якщо ви питаєте, чи я милуюся її молодістю й красою і чи хвилюються злегка мої почуття, коли я дивлюся на неї,— то так! Чи думаю я, що вона буде мені достойною дружиною й хорошою матір'ю моїм дітям? Знову — так! А чого ще мені треба? І що ще дістають від чоловіків три чверті заміжніх жінок?» І якби той цікавий провадив свої розпити: «Як ви гадаєте, чи чесно було спокусити цю дівчину, щоб вона віддалася вам на все життя, якщо ви насправді не зачепили її серця?»— він би відповів: «Француженки дивляться на ці речі не так, як ми. Вони вважають шлюб засобом влаштувати своє життя, мати дітей, і, беручи до уваги свій власний досвід, я не можу твердити, що ця думка позбавлена розумних підстав. Цього разу я не буду сподіватися більшого, ніж я можу дістати чи вона може дати. Я не здивуюсь, якщо через багато років наберуся з нею халепи; але на той час я буду старий, матиму дітей. Я просто заплющу очі, та й годі. Я пережив своє велике кохання, її велике кохання, мабуть, іще попереду — навряд чи його предметом буду я. Я пропоную їй багато, а від неї сподіваюся зовсім мало — тільки дітей або принаймні сина. Проте одного я певен: вона має здоровий глузд!»
І якби невгамовний розпитувач провадив далі: «То, виходить, ви не сподіваєтеся знайти в цьому шлюбі духовний зв'язок?»— Сомс посміхнувся б своєю кривою посмішкою і відповів: «Побачимо, як воно буде. Якщо я задовольню свої почуття, продовжу себе в своїх дітях, якщо в моєму домі пануватимуть добрий смак і добрий гумор, то це все, чого я можу сподіватися в своєму віці. Навряд чи я погоджуся змінити звичний плин свого життя заради якихось надуманих сентиментів». Після того цікавий, скоряючись правилам доброго тону, мусив би припинити свої розпити.
Померла королева, і в повітрі найбільшої столиці світу висіла сіра мла непролитих сліз. У хутряному пальті, в циліндрі, разом із Аннет, закутаною в темне хутро, Сомс перейшов через Парк-лейн того ранку, коли там мала проходити похоронна процесія, і пробрався крізь юрбу до огорожі Гайд-парку. Хоча загалом його мало хвилювали всякі громадські події, ця глибоко символічна подія, що підсумовувала тривалу яскраву добу, справила на нього велике враження. Тридцять сьомого року, коли королева вступила на престол, Пишний Доссет іще споруджував будинки, які спотворювали Лондон, а Джеймс, двадцятишестирічний юнак, тільки починав закладати підвалини своєї адвокатської практики. Ще ходили диліжанси; чоловіки носили пишні краватки, голили верхню губу і їли устриці просто з барилець; на зап'ятках карет стояли ліврейні груми; жінки говорили: «Подумайте!»— і не мали власного майна; чемність була узвичаєна, а бідняки тулилися в хижах; нещасних сіромах вішали за найменший злочин, і Діккенс тільки починав писати. Відтоді змінилося майже два покоління, що були свідками появи пароплавів, залізниць, телеграфів, велосипедів, електрики, телефонів і оце щойно автомашин, свідками такого накопичення багатств, що вісім процентів перетворилися на три, а Форсайтів намножилося тисячі! Змінилися моральні норми, змінилися правила поведінки, люди відійшли ще далі від мавп, богом став Мамона — Мамона такий респектабельний, що сам себе ввів у оману. Шістдесят чотири роки, які виплекали власність, створили велику буржуазію, зміцнили її, відшліфували, навели на неї полиск, так що зрештою вона майже перестала відрізнятися своїми манерами, звичаями, мовою, зовнішністю, нахилами й душею від аристократії. Доба, яка так позолотила свободу особи, що коли людина мала гроші, вона була вільна і юридично, й фактично, а коли вона не мала грошей, то була вільна юридично, але не фактично. Доба, яка так освятила лицемірство, що вдавати із себе респектабельного означало бути ним. Великий вік, що його всеосяжний вплив змінив геть усе, крім природи людини й природи всесвіту.