Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Шимі чекав біля підніжжя сходів, що вели вниз, на кухню, тривожно переминаючись з ноги на ногу і чекаючи, поки сей Торін повернеться чи покличе його. Він не знав, скільки часу вона пробула на кухні, але було таке враження, що минула вічність. Він жадав, щоб вона повернулася, але понад усе в світі хотів, щоб вона привела з собою Сюзен-сей. Шимі мучили погані передчуття щодо цього будинку і цього дня, відчуття, що дедалі похмурішали, як небо, що на заході вже почорніло від диму. Хлопець не мав жодного уявлення, що там відбувається і чи це пов’язано з гуркотом грому, який долинув до його вух раніше. Але він хотів якнайшвидше забратися з того будинку, поки затьмарене димом сонце не закотилося за обрій і його місце на небі не посів справжній Місяць-Демон, а не те бліде видиво, що прозирало вдень.

Поворотні двері, що з’єднували коридор із кухнею, відчинилися, і звідти швидкою ходою вийшла Олів… Сама.

— Так, вона в коморі, — мовила вдова мера, запустивши пальці в волосся, у якому вже пробивалася сивина. — Тільки це і вдалося витягти з тих двох сторожових псів. Я знала, що так і буде, щойно вони почали патякати своєю говіркою.

Відповідного слова для позначення діалекту ковбоїв Меджису не було, проте у шляхетніших громадян баронії його заміняла «говірка». Олів знала обох пастухів, що охороняли комору, як будь-яка людина, що колись багато їздила верхи, пліткувала й обговорювала погоду з іншими вершниками на Крутоярі, тож їй було добре відомо, що ці двоє могли розмовляти нормальною мовою, не переходячи на говірку. Ковбої вдалися до неї, щоб зобразити нерозуміння й таким чином не відмовляти їй навпростець. З тієї самої причини й вона вдалася до обману, хоча за бажання могла легко відповісти їм власною говіркою (і обізвати їх так, як матері їх точно ніколи не називали).