Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Рожева віхола проносить його понад вивітреними горами, потім над родючою зеленою дельтою, де широка ріка петляє сліпими рукавами, а в ній відбивається безхмарне синє небо, що поволі переходить у рожевий килим диких троянд, поки вихор мчить його далі. Попереду Роланд бачить грізну височінь темної колони, й од страху серце тьохкає в грудях, але саме туди і мчить його рожева завірюха. Прямувати туди — його обов'язок.
«Я хочу вибратися звідси», — думає він. Але він не дурний, розуміє: вибратися йому не вдасться ніколи. Чародійська веселка поглинула його. Він навіки може залишитися в її каламутному оці, де постійно гуляють вітри.
«Я дістану револьвер і проб’ю собі вихід кулями», — думає він, але ні — револьверів у нього немає. Він голий, мчить із неприкритими сідницями до того страхітливого синьо-чорного смертоносного чиряка, який підім'яв під себе увесь краєвид.
Та все ж він чує спів.
Тихий, але прекрасний — приємний гармонійний звук, що змушує його здригнутися. Ведмедики й пташки, рибки і зайченятка.
Зненацька, галопуючи в повітрі, повз нього пролітає мул Шимі (Капризний, думає Роланд, красиве ім'я). Його очі горять, мов два рубіни у lumbre fuegoзавірюхи. Слідом за ним, у солом'яному брилі, на мітлі, прикрашеній амулетами, що тріпочуть на вітрі, летить Рея з Коосу. «Ось я тебе впіймаю, ясочко!» — кричить вона мулові, котрий тікає, а потім, гидко хихочучи, зникає, збільшившись у розмірах і наостанок змахнувши мітлою.
Роланд занурюється в пітьму, і йому перехоплює подих. Світ довкола нього — згубна темрява, повітря метушиться на шкірі, наче тісно збиті докупи комахи. Його гамселять чиїсь невидимі кулаки, потім так рвучко скидають униз, що він боїться розбитися об землю: так загинув лорд Перт.
Із пітьми виступають мертві поля й покинуті села. Він бачить сухі дерева, що не дають затінку, але затінок не потрібен, бо тут не буває сонця. Це долина смерті, край Прикінцевого світу, куди він прийде одного похмурого дня. Усе тут — смерть.
— Це Край Грому, стрільцю.
«Край грому», — повторює він.
— Тут ті, хто не дихає, тут білі лиця.
«Ті, хто не дихає. Білі лиця».
Так. Звідкись він це знає. Це місце, де полягли солдати, де скінчилася влада правителів, де заіржавіли алебарди. Звідси виходять бліді воїни. Це Край Грому, де час біжить навспак і кладовища вибльовують своїх мертвих.
Попереду височіє дерево, схоже на вузлувату кістляву руку. На його горішню гілляку настромлено пухнастика-шалапута. Він має бути мертвим, проте коли рожевий вихор проносить Роланда повз дерево, тварина підводить голову і дивиться на нього з невимовним болем і мукою. «Юк!» — вигукує вона і зникає, поринає в забуття на багато років.
— Поглянь поперед себе, Роланде, — узри свою долю.
І раптом він впізнає цей голос. Голос Черепахи. Він дивиться і бачить сліпуче синьо-золоте світло, що пронизує брудну пітьму Краю Грому. Ледь встигаючи подумки відзначити це, він проривається з пітьми у світло, наче вилуплюється з яйця, народжуючись на світ.
— Світло! Хай станеться світло!
гучно віщує голос Черепахи, і Роланд змушений затулити очі руками, підглядаючи крізь пальці, щоб не осліпнути. Під ним, унизу, стелеться поле крові (чи так здається йому, чотирнадцятирічному хлопцеві, який того дня вперше вчинив справжнє вбивство. Це кров, що витекла з Краю Грому й погрожує затопити нашу частину світу, думає він, і ще мине багато-багато років, перш ніж він знову осмислить своє перебування в кулі, порівняє його зі сном Едді й скаже своїм супутникам, коли вони сидітимуть на аварійній смузі платної автостради перед світанком, що він помилився, що його ввело в оману світіння, яке розганяло пітьму Краю Грому. «То була не кров, то були троянди», — каже він Едді, Сюзанні й Джейкові.
— Стрільцю, поглянь туди.
Так, он вона, тьмяна сіро-чорна колона, височіє на обрії: Темна Вежа, місце, де сходяться всі Промені, всі лінії сили. У її вікнах, розташованих по спіралі, він бачить мигтіння синього електричного вогню і чує крики тих, хто в ній ув'язнений. Він відчуває силу Вежі й усе зло, що струменить від неї. Він відчуває, як вона розгортає сувій помилок і накриває ним усе навколо, потроху витончуючи жорсткі кордони між світами, як росте її потенціал зла і хвороба підточує сили правди й логічних зв'язків, як тіло, уражене раком. Ця рука з темно-сірого каменю, що випинається з землі, — найбільша непізнана таємниця і остання страхітлива загадка світу.