Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Ці довгі спомини не завадили йому швидко підобідати хлібом і куркою, що лишалася на тарілці, й запити все рештками елю. Адже впродовж цілісінького дня у нього макової краплини в роті не було.
Він відригнув, винувато зиркнув в обидва боки, затуливши рота брудними руками, і пішов далі.
Двері у дальній стіні кімнаті було закрито на засув, але не замкнено. Відчинивши їх, Шимі вистромив носа в широкий, мов вулиця, коридор, що тягнувся уздовж усього мерового будинку, освітлений газовими світильниками. Там не було ні душі, принаймні, поки що, але Шимі чув гучний шепіт, що долинав з інших кімнат, можливо, навіть з інших поверхів. Він розумів, що, швидше за все, голоси належать покоївкам та різним слугам, але нічого не міг із собою вдіяти: вони здавалися йому голосами привидів. Один з них міг належати мерові Торіну, що саме пропливав коридором перед його носом (та тільки Шимі не міг його бачити… і неабияк цим тішився). Мер Торін плив і не розумів, що з ним сталося, що це за холодна желейна рідина просочує його нічну сорочку, хто…
Чиясь рука вхопила Шимі за руку вище ліктя, і він мало не заверещав від жаху.
— Мовчи! — прошепотіла жінка. — Заради батька, благаю!
Шимі якимось дивом спромігся втримати крик. Озирнувся.
І побачив, що за спиною в нього, вбрана у джинси й просту ковбойку, з зачесаним назад волоссям, рішучим виразом блідого обличчя і палаючими очима стояла мерова вдова.
— С-с-сей Торін… Я… я… я…
Нічого більш путнього він придумати не міг. «Зараз вона викличе варту, якщо тут ще є така», — подумав хлопець. І збагнув, що це принесло б йому своєрідне полегшення.
— Ти прийшов по дівчину? По Сюзен Дельґадо?
Жахливо, проте жалоба личила Олів. Її обличчя схудло і навдивовижу помолодшало. Вона не зводила темних очей з його обличчя, позбавляючи навіть найменшого шансу збрехати. І Шимі кивнув.
— Добре. Ти допоможеш мені, хлопче. Вона внизу, в підвалі, її охороняють.
Від подиву в Шимі опустилася щелепа: він не йняв віри своїм вухам.
— Гадаєш, я повірила, що вона причетна до вбивства Гарта? — спитала Олів таким тоном, наче Шимі був проти її задуму. — Нехай я гладка і вже повільно мізкую, але я не повна ідіотка. Ходімо. Сей Дельґадо зараз небезпечно залишатися в цьому будинку. Надто багато людей з міста знають, де вона.
— Роланде.
Цей голос він чутиме в тривожних снах до кінця свого життя, ніколи достоту не пам'ятаючи, що йому снилося, лише знаючи, що ці сни завдають йому тортур — змушують тривожно міряти кроками незатишні кімнати й поправляти перекособочені картини, дослухаючись, коли пролунає крик мудзеїнів на майданах стародавніх міст.
— Роланде з Ґілеаду.
Цей голос, який він уже майже розрізняє, голос настільки схожий на його власний, що психіатр зі світу Едді, Сюзанни чи Джейка неодмінно охрестив би його голосом підсвідомості. Проте Роланд знає, що це не так. Роландові відомо, що голоси, які лунають у нашій голові під машкарою наших власних, завжди є голосами найстрахітливіших чужинців, найнебезпечніших непроханих гостей.
— Роланде, сину Стівена.
Спершу куля показала йому Гембрі й будинок мера, він готовий був побачити, що там відбувається, проте зненацька вона забирає його геть — кличе тим напрочуд знайомим голосом, і він мусить коритися. Іншого виходу немає, бо, на відміну від Реї чи Джонаса, він не дивиться у кулю, він усередині, він невід'ємна складова цього нескінченного рожевого вихору.
— Роланде, прийди. Роланде, поглянь.
Вихор підхоплює його вгору й кудись відносить. Він летить над Крутояром, дедалі вище й вище занурюючись у повітряні течії, спершу теплі, потім холодні. Проте у рожевому вихорі, що несе його на захід уздовж Шляху Променя, він не самотній. Повз нього пролітає Шеб, його капелюх тримається на маківці. Шеб на все горло співає «Гей, Джуд!» і натискає жовтими від нікотину пальцями на невидимі клавіші у повітрі. Віднесений музикою, Шеб не усвідомлює, що вихор забрав у нього піаніно.
— Роланде, прийди,
наказує голос — голос вихору, голос скляної кулі — і Роланд кориться. Повз нього пролітає Зірвиголова, у скляних очах якого горить рожевий вогонь. Потім у вихорі вигулькує худющий чоловік у фермерському комбінезоні, з довгим рудим волоссям, що струменить за його спиною. «Життя тобі і доброго врожаю», — (чи щось подібне) каже він і зникає. Далі, обертаючись у повітрі, наче якийсь чудернацький вітряк, з'являється залізне крісло (Роландові воно нагадує знаряддя тортур) на колесах, і хлопчик-стрілець невідь-чому думає: Дама Тіней, — не розуміючи, звідки в нього такі думки і що це означає.