Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

У 964 р. Святослав звільнив від хозарської данини й повернув під київську владу в’ятичів.

У 965 р. Святослав завдав потужного удару по каганату. Після походу по Оці та Волзі й розгрому земель булгар та буртасів (мордви), сателітів Хозарського кагана, він на території каганату розбив головні його сили й захопив Саркел (Білу Вежу), завоював Північний Кавказ, потім Семендер та столицю Хозарії — Ітіль.

Головною метою походу Святослава був не грабіж, не розорення корінних земель каганату, а закріплення на Дону, Надазов’ї, Північному Кавказі, політичне приєднання нових територій, можливо, підкорення ослаблої Хозарії на правах васалітету. Якщо врахувати міцні позиції Русі на кіммерійському Боспорі, то вплив Києва в районі Північного Надчорномор’я ставав домінуючим. У результаті походів Святослава Хозарія як держава занепала і невдовзі зникла з політичної карти назавжди.

Відносини Русі з Волзькою Булгарією після походу Святослава переважно були мирними. Та й той похід був більше пов’язаний з Хозарією, ніж з політикою самої Булгарії. Спробу її підкорити пізніше зробив Володимир Святославич, коли він «победи болгари». Але з цього приводу виказав сумнів ще Добриня: «Сим дани не даяти». 985 р. було укладено мирний договір до того часу, як «камень начнеть плавати, а хмель грязнути». Відносини залишались мирними тривалий час, не рахуючи деяких дрібних конфліктів у XI ст. через Муромську волость.

На Закавказзі руси з’являлись під час вже згаданих походів. Вони брали участь у подіях 987 р. у Дагестані та Ширвані, а також 1032 р. разом з аланами у Ширвані. Проте це були не стільки самостійні дії центральної київської влади, скільки допомога невеликими загонами чи служба найманцями.

Східні джерела доби прийняття Володимиром християнства дозволяють висловлювати думку про зв’язки Русі з Хорезмом. Є дані про посольство руського князя до Хорезму з метою вивчити можливість прийняття ісламу. Крім релігійно-політичних контактів, мали існувати і якісь торговельні зв’язки, про що свідчать окремі археологічні знахідки на території Русі.

Зв’язки з Дунайською Болгарією для Русі були традиційними і в економічно-політичній і, особливо, в культурній сфері. Адже це — слов’янська країна, яка раніше прийняла християнство, де раніше виникла писемність. На Русі діяло чимало болгар, перш за все у церковній та культурній сфері. Шляхи до Візантії і на Балкани йшли через Болгарію. Постійна боротьба за свою незалежність проти імперії робила Болгарію природним союзником Русі. Але Візантії часто вдавалося використовувати Русь проти Болгарії або навпаки — налаштовувати правителів останньої проти Києва. Таке було під час походів Ігоря та Святослава. Спроба Володимира підтримувати вціліле Західноболгарське царство Самуїла (980—1014) була безуспішною. Перше Болгарське царство остаточно впало 1018 р. під ударами війск імператора Василія II Болгаробойця.