Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Договір 911 р. був рівноправною двосторонньою угодою. Він охоплював широке коло питань, які регулювали проблеми взаємовідносин двох країн (та їх підданих), які належали вже до повсякденних традиційних справ, пов’язаних з масштабною зовнішньоекономічною діяльністю Русі. Аналіз текстів договорів показує, що на Русі вже ввійшла у практику дипломатична «спеціалізація». До складу посольств включаються особи, які постійно (чи переважно) займаються переговорами. Договір фіксував, мир та рівноправні союзницькі відносини між Візантійською імперією та Руською державою. Він забезпечував економічні та політичні інтереси Русі на Півдні та на Балканах, давав можливість активно діяти у східному напрямку (Закавказзя). Ці договори (особливо 911 р.) відбивали розвиток руської дипломатичної практики від локальних договорів кінця VIII — початку IX ст. до міждержавних угод, де Русь виступає як визначна держава тогочасного світу.

Візантія, якій невигідно було зростання могутності Руської держави, намагалася використовувати її військову силу і в той же час по можливості стримувати економічну та політичну експансію Русі. Перш за все це стосувалося південної торгівлі Русі. Протидія зовнішній руській торгівлі, насамперед в районі Північного Надчорномор’я та Криму, й відмова від данини призвели у 30-х роках до різкого загострення відносин. 941 р. князь Ігор здійснив морський похід на Константинополь. Проте поблизу нього руський флот зазнав поразки від візантійського, який надзвичайно вдало застосував «грецький вогонь».

Ігор 944 р. організував другий похід, «хотя мстити за себе». Імператор Роман вислав назустріч руським військам посольство, яке уклало «вічний мир». За ним підтверджувалися головні торгові інтереси Русі, проте вони були менш вигідні порівняно з попередніми. Руські купці вже повинні були сплачувати мито. У військово-політичній сфері Русь зобов’язувалась захищати імперію від її ворогів, зокрема кримські володіння Візантії від болгар. Візантія теж мала присилати Ігорю військову допомогу за його проханням («елико ему будеть требѣ»).

За часів правління Ольги зовнішньополітичні інтереси Київської Русі забезпечувались мирним шляхом. Важливою політичною подією був візит Ольги до Візантії, де вона була прийнята імператором Константином Багрянородним. Крім пишної офіційної аудієнції, імператор двічі приймав княгиню у вузькому колі, кілька разів вона була присутня на імператорському обіді. Зміст переговорів залишився невідомим. Проте з огляду на велику кількість купців (44) у посольстві сторони, ймовірно, крім політичних, обговорювали й торгові проблеми. Можливо, мова могла йти про налагодження більш тісних контактів між країнами і в контексті цього було порушене питання про хрещення Русі. Княгиня Ольга прийняла християнство, проте християнізація Русі на державному рівні не відбулася.