Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Мій пане, а що таке язичницька розкіш? — запитав хлопчина раптово.

— Те, що приносить радість тілу і духу, — сказав Вогнедан, подумавши, — те, що дає можливість побачити красу і гармонію в співі жайворонка над ранковим полем, коли плуг врізається в землю, і в тому, як кричать на світанку сурми перед вишикуваним військом… «Тихий ранок… О, цей тихий ранок… Ранок смертного бою…»

— О, це я розумію, — повільно сказав паж, — але той ішторнієць… Він же не це мав на увазі… І навіть не смачну вечерю…

— Доведеться навчати тебе основам мейдизму, — всміхнувся Повелитель, — щоб зрозумів… Ходімо…

Бенкетну залу цього разу було опоряджено зовсім по іншому, ніж тоді, коли Повелитель Святослав приймав моанських посланників. Для ішторнійців було накрито окремий стіл, вставлений тарілочками з рибними і рослинними стравами. Запрошених було небагато — це моанців потрібно було приголомшити кількістю знаті в розкішних одежах. Повелитель з дружинами, князь Вартислав з Другою Княгинею, пані Владиславою, котра якраз жила у Боговладі, представники провінцій — Вогнедан вирішив не запрошувати князів з огляду на Влада Чорногорського. Хоча подібний чин був прямою образою гідності представників давньої Імперії, Повелитель сподівався, що Командору невідомі всі тонкощі ельберійських звичаїв. Князь Вартислав, опісля довгих роздумів, схвалив Вогнеданове рішення. Якби, за звичаєм, на зустріч з посланниками сусідньої держави були запрошені князі провінцій, Владу Чорногорському довелося б їхати з посланництвом до самої Боговлади…І знову сидіти з ними як не за одним столом, то, принаймні, в одній бенкетній залі. А Вогнедан ще ж тоді не знав, що Влад є кровним ворогом Гаратто. Однак, запрошення йому не надіслав, і ішторнійців супроводжував Владияр Пард на чолі чорногорської варти.

Він і сидів нині обабіч Вартислава. Поруч вигідно влаштувалися в кріселках княжич Вітровій Ллєг, котрий ледь насмішкувато роздивлявся послів, та його дружина — красуня-срібна з роду Морянів. Біля своєї сестри сидів княжич Ольг Лларан-Драган, котрий так і залишився опісля змагань у Боговладі. Решта шляхти була запрошена до сусідньої зали на бенкет, що мав перейти у бал.

Вогнедан потягував з келишка помаранчевий сік і спостерігав за ішторнійцями. Послів такого рангу Ішторн не присилав з часів Вогнеданового прадіда. Всі справи, зв’язані з війною і миром, обговорювалися в Чорногорі… На останніх перемовинах опісля Війни Стихій був, щоправда, присутній тодішній Командор, достойник Раміт Сетто, яко представник тодішнього Імператора Арадіта Четвертого.

З того часу змінилося багато. На троні Ішторну — третій син небіжчика Арадіта, Остін Дванадцятий. Два імператори раптово померли від загадкових хвороб — князь Вартислав, спираючись на донесення своїх шпигунів, говорив, що назва у цих хвороб одна: отрута… Остін Дванадцятий був покірною лялькою в руках нового Командора, бо смерть його братів знов таки загадково співпала в часі з вибранням пана Гаратто начільником Ордену, та зі спробою другого брата, імператора Арадіта П’ятого, трохи притиснути цей же самий Орден.