Вогнедан, Повелитель… [uk]

Вогнедан показав листа Охоронцю Клейнодів. Вартислав лише зітхнув.

— Шкода Влада, — мовив, — але пан Гаратто нічим не гірший і не кращий від решти ішторнійської верхівки. Його можна замінити іншим, і то буде такий же самий паскудник і лицемір. До Ордену інші не потрапляють, а коли й потрапляють, то не підіймаються вище «чорного плаща».

— «Чорного плаща»? — перепитав Повелитель.

— О, так, сходинки влади… Чорне вбрання, сіре вбрання і верхівка у білому. Габіденський правитель та його двір проводять час у веселощах та молитвах навпереміну, а Імперією правлять «Білі плащі». Власне, це влаштовує всіх, окрім тих, кого Орден засуджує до страти.

За кілька днів до приїзду посланництва до ніг Повелителя кинувся нажаханий чоловік, в якому юнак ледве розпізнав свого навчителя ішторнійської мови. Він благав від імені громадки втікачів не видавати їх Ордену. За словами переляканого вченого, йому передали з торговою валкою листа з Габідени, в якому було сказано, що Командор буде домагатися видачі провинних перед Орденом ішторнійців головами… Порадившись з Вартиславом, Повелитель відправив ішторнійців-біженців з родинами до Ведангу, на час гостювання посланництва у Боговладі.

— Нема певних осіб — нема і клопоту, — схвалив Вартислав, — для чого нам зайвий раз оповідати псам, що ми не видаємо людей на розтерзання. Псам цього все одно не зрозуміти — розум не той… Які біженці, що ви? До Боговлади прибувають лише торговці…

— Ми теж стаємо лицемірами, — всміхнувся Повелитель.

- Іноді я думаю, — озвався князь Ведангу, — чого наші пращури морочилися з отим зміненням… Викували б собі Імперію і досі б були володарями світу…