![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— … і всі ми заспіваємо хвалу Єдиному…, - виринає знову голос пана Гаратто, — на знак повного пробачення і любові…
Атож… І понівечений вами Влад Чорногорський пробачить вам замучену Богуславу і своє ненароджене дитя, вирізане з материного лона… Вогнедан ледь опускає вії. Юнак сподівається, що його обличчя має лише вираз спокійної гідності. Зрештою Влад мусив спілкуватися з цими особами і навіть не плюнув пану Гаратто у вічі. Це означало б війну, але Вогнедан був певен — у нього, Повелителя, не вистачило б волі скарати чорногорця за подібний вчинок.
Поволі Повелитель почав розріжняти окрім голосу пана Гаратто ще й голос посольського товмача — одного з людей у чорному. Він якось одразу налаштувався слухати ішторнійця і майже не чув перекладу.
— Дари від нашого правителя Остіна Дванадцятого, — певне вже закінчує Гаратто, — для вельможного Вогнедана та його дружини…
Достойник злегка затинається, напевне згадавши, що у молодого Повелителя дві жони. Однак не втрачає голови перекладач.
— …дружини і наложниці, - перекладає він, і знову шурхіт по залі, а княжич Ольг, який цього разу представляє Зелемінь, гнівно зводить вигнуті брови. На обличчі Чаяни, котра стоїть поруч з братом такий вираз, ніби вона розкусила кислицю. Дана підбадьорливо бере її за руку і теж дивиться на ішторнійця так, неначе примірюється до нього з мечем.
— Для принца ж Ельберу, — ллється голос пана Гаратто, — ми привезли найкращий дар — зуб святого Кілені, оправлений в золото. Цей великодушний подарунок нашої церкви ми примістимо в мейдистському храмі Боговлади в надії, що наступник трону зможе ним скористатися в майбутньому…
Поміж шляхтою вже не шерех, тихий гомін… Вогнедан ледь зводить руку і настає мертва тиша… Ох, пане Гаратто, у вас що, немає вивідачів? Ви не знаєте, що ельберійська знать може підсміюватися над грубими північними варварами, котрі привезли Повелителю Святославу в дар шкури ведмедів і прикраси з необробленого бурштину, але вважатиме осіб, котрі носять на собі шматочки мертвої плоті в якості оберега, або за божевільних, або за Чорнобожих слуг. Та ще й пропонувати таке в якості дарунка дитині, якій ледве виповнився місяць від народження… Он Дана уже щезла з зали — певне побігла до дитини, подивитися чи не зурочено малого на відстані.
«Ріжниця в способі мислення, — нагадує собі Вогнедан останню бесіду з князем Вартиславом, — приводить до того, що певні особи не розуміють непристойності власного вчинку…»
Охоронець Клейнодів онде… Трохи попереду інших вельмож… На вродливому обличчі вираз ввічливої уваги. Мейдистський оберег… О, звісно ж… Цінний дар… Почуття вдячності…
— Повелитель Ельберу, — чує Вогнедан власний голос, — вдячний вельмишановним достойникам Ішторнійської Імперії за щедрі дари і турботу про наш духовний стан. Повелитель запрошує посланників на скромний підвечірок, присвячений їхньому приїзду.
— Немає меж нашої вдячності, - відповідає пан Гаратто, вислухавши товмача, — але ми тримаємо піст, і не годиться нам потурати своїм тілам з язичницькою розкішшю…
— Наскільки мені відомо, — Вогнедан уважно стежить за тим, щоб його усміх зоставався милим і погідним, — дні суворого посту ще не настали, і тому невеличка вечеря без зайвої розкоші не завадить ні тілам, ні душам дорогих гостей. Для тієї ж особи, котра постить за власним бажанням, щоб таким чином наблизитися до просвітлення, за її замовленням буде подано джерельної води.
Вираз обличчя князя Вартислава не змінився, але багряні вогники в його очах дають Вогнедану зрозуміти, що Чорний Дракон оцінив насмішку, але вона є на межі дозволеного. Повелитель підіймається зі свого трону і нечутно щезає за завісою бокових дверцят.
В покоїку правитель трохи не наштовхується на свого пажа, котрий, ясна річ, підглядав і підслухував.
— Це наші вороги, друже Птахо, — втомлено сказав Повелитель, — вивчай їх уважно, якщо бажаєш стати воєводою.
— Слизькі вони якісь, — мовив хлопчина розважливо, — а їхній старший прикидається хорошим, а у самого морда як у лиса… Злобна… Йому б тільки курей красти… А добре ви їм… про джерельну воду…
Вогнедан подивився на хлопчину з приязню. Серйозне личко кругловухого пажа нагадало правителю про те, що, хвала Богам і Богорівним, гарних людей у цьому світі не так уже й мало.