Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 266 267 268 269 270 271 272 273 274 ... 406
Перейти на страницу:

Я бачу веселі обличчя… і вітер доносить до мене той радісний дзвін по церквах. Сам вітер, і дзвони, і сонце, здається, говорять – співають: «воскрес Він, Христос».

Але придивляюсь я краще і слухаю пильно – і бачу, і чую, що радість не щира… Брати мої, сестри сміються – це правда, але ж подивіться! Які вони втомлені – схудлі, нужденні, а очи горять яким хворим огнем! І видко в очах тих бажання – благання:

«О, коли б же ти, земле, воскресла! Коли вже ти справді воскреснеш, Христе? Коли?!»

Я чую виразно… В повітрі несеться сполучений стогін. Це прагне весь світ, вся голосить земля: «воскресни, воскресни!».

Он вітер легенький, мов хвилька на морі, пливе так лагідно. Він будить рослину, він сіє життя, він каже всім, кличе: «воскресни, воскресни, живи!».

Встає-оживає рослина. Травиця підносить головку, квітки вже первісні цвісти почали. Струмок гомонить кришталевий. На дереві видко життя. І чути, здається, що царство рослинне живе – оживає, встають голоси: «воскресни, воскресни, цвіти!».

А птаство щебече, а птаство співає так голосно, красно. Я чую виразно в повітрі співання пташок: «Воскресни, земле, оновися, життя!»

А річка, як море, широка, прозора! Купається сонце в воді кришталевій. Легенькі там хвилі встають. Мов з небом обнявшись, до сонця вода промовляє: «коли ж, ясне сонце, коли вже ти справді нове засіяєш на небі? коли?».

А сонце спокійно сіяє, горить. Свій промінь розкішний спиняє на закутку в полі. Багато-багато могил! І разом із вітром до їх нахиляється промінь, їх гріє, пестить. Це братерські могили, могили борців, що найбільше бажали життя оновить і упали в упертій борні…

О, як їх багато! Їм краю нема. Скрізь, подивіться, посіяно їх. Звідтіль з могил тих, до вітру, до сонця, до всього життя доносяться, чую я добре, міцні голоси: «Брати наші й сестри! Живіть для життя! Оновіть своє серце, воскресніть душею, а з вами воскресне життя! Живіть! Хай воскресне!»

І вітер, і птаство, й струмок кришталевий, і сонце – почули цей поклик…

Я чую гармонію дивно прекрасну, я чую величний, сполучений спів:

«Живіть… Хай воскресне життя… Хай сміливий дух оживе… хай воскресне, воскресне життя, оновиться воно».

Я чую… Я вірю…

Моя душа болить

Як стогне вітер! А завірюха скаче в танку казковім. Вся ніч оця, холодна ніч, страшна, як смерть!

І кров холоне. Мороз все кригою моє проймає тіло. Я хочу так тепла, вогню і рідних втішних слів… та ніч, і завірюха, й сніг моїх благань не вчує, ні! І страшно, брате мій, мені! Твої я очи, страднику мій, бачу, твої прокльони чую я виразно, твоїх дітей, жінок, сестер, братів, батьків – я чую дужий стогін… «О-о-о»… Від нього кров холодна стала, а він гуде, лунає криком серед ночі, і в’ється з снігом разом цей дужий стогін твій, народе мій…

І слухати не сила… Я б вуха затулив, але задубли пальці, не можу затулить.

«О-о-о»… «О-о-о»… Я чую, чую, брате мій! Я чую, мій народе!

Чи може то так вітер скиглить-плаче? Чи може, брате мій, не ти це стогнеш? Ні, твої я бачу очи, твої уста страшні, а слів не чую, і тільки стогін, стогін, стогін…

Ридає вітер, плаче ніч і плаче все. В моїй душі холоне і так болить, болить! Я мерзну, дубну. От-от холодна смерть мене обійме… От-от уже… Тепла і сонця хочу я!

Болить моя душа, мій страднику, народе, брате мій.

Я плачу…

І ти?! В твоїх очах я сльози бачу?

Моя душа сміється

…Минула ніч і зникли ті страшні примари. Зирнуло сонце з неба. Горить промінням чистий сніг. Не чути танку смерти. І кров моя нагрілась. Тепліше стало. Всміхається, як день оцей, життя і разом з Ним моя сміється вже душа. Як гарно навкруги!

Народе, брате мій, а ти? Ми ж подолали ніч? Дивись, який став сніг хороший: яке повітря стало чисте. Я бачу – ти не стогнеш, ні! Ти сміливо і певно йдеш на працю, смієшся над життям? Ти не боїшся ночі, брате мій?

Так. Вона минула – ніч страшна. Настав погожий ранок і буде довгий-довгий день. Він дасть нам силу і ми зустрінем знову ніч, та не жахнемось – ні!

Нехай ідуть вони, холодні ночі, нехай заводить буря танок смерти і похоронний спів – ми будем жить і насміємося їй в вічі: ми доживем до теплих днів!

Брате мій, на очах в тебе бачу сміх веселий!

І сам сміюсь!

Свято перемоги

Як вмивається промінням сонця весняного вся природа, – проходить це свято, одвічний, одвічний символ невмирущого життя і каже: Воскрес Христос.

1 ... 266 267 268 269 270 271 272 273 274 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)