Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
Заморозки
На заході хтось день дорізав —
кривавим гнівом
небо зайнялося.
Десь мерзлим шляхом
ланцюги
залізні
волочить грудень —
закувати осінь.
Над чорним гаєм
гайвороння
кружляє з криком:
«Каррр! – Каррр!..»
І хтось в лице
метає стріли
з димчасто-яхонтових хмар…
Розносить вітер
з диким свистом
дубове листя по ріллі.
І тушить грудень жовті свічки
над трупом чорної землі.
Вітер з півдня
Хто там, хто там за вікном заплакав?
Вухо ловить шум нестримних крапель…
Налетіли з лісу чорні круки,
і дерева заломили руки,
мов синів козачки перед боєм
вийшли в поле проводжать юрбою…
Вийшов я – і радість б’ється в груди, —
вітер з півдня ураганом студить;
мчать на північ темно-грізні хмари,
мов примар стотисячна отара;
і шумлять, шумлять дерева голі,
і гримить ріка десь льодоколом.
Коли так – весну стрічать іду я
аж туди, де повідь біля броду.
Мене вітер пестить і цілує,
тріпле чуба і штовхає в плечі!..
Ах, люблю я в березневий вечір
п’яну розталь, буряну погоду!..
Балада про гарматне м’ясо
«Валяється тіло
солдатськеє біле
на чужій стороні».
Перейти на страницу: