Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Майже всі ви мене знаєте! — гучно проскреготала вона. — А для тих, хто ніколи не потребував приворотного зілля чи настоянки для чоловічої сили та не втомлювався від діставучої тещі, відрекомендуюся: я Рея, мудра жінка з Коосу. А ця дамочка біля мене — тітка дівулі, яка минулої ночі випустила на волю трьох убивць… тієї самої дівулі, яка вбила вашого шерифа і його помічника, хорошого парубка, залишивши сиротами його дружину і дитину. Він стояв перед нею беззахисний, піднявши руки, благаючи не вбивати його, бо в нього жінка й ненароджене немовля. А вона все одно його застрелила! Вона лиха! Лиха і безсердечна!

Натовп захвилювався. Але Рея піднесла свої скоцюрблені руки догори, і бурмотіння враз стихло. Вона повільно, не опускаючи рук, обвела поглядом усіх присутніх. Своїм виглядом відьма скидалася на найстарішого і найбридкішого у світі боксера.

— Ви радо вітали чужинців на своїй землі! — хрипко прокаркала вона. — Вітали, розділили з ними хліб, і от чим вони віддячили вам за вашу гостинність! Вбили тих, кого ви любили і від кого залежали, зіпсували вам свято врожаю і накликали ще хтозна які прокляття, що впадуть на ваші голови після fin de а о!

Юрба захвилювалася гучніше. Рея зачепила їхні найпотаємніші страхи: що цьогоріч їх і надалі спіткають різні лиха, що може навіть передохнути нормальна худоба, яка повільно, проте впевнено відроджувалася до життя по всій Зовнішній Дузі.

— Але вони зникли і, швидше за все, ніколи не повернуться! — вела далі Рея. — Можливо, це й на краще. Нащо бруднити нашу землю їхньою чужинською кров’ю? Але є ще вона… та, що зростала поміж нас… молодиця, що зрадила своє місто і свій народ.

Вимовляючи останні слова, вона стишила голос до хрипкого шепоту, і її слухачам довелося витягнути шиї, щоби бодай щось розчути. Їхні обличчя були похмурі, очі широко розплющені. Рея витягла вперед бліду кістляву жінку у линялій чорній сукні. Поставила Корделію перед собою, наче ляльку чи опудало черевомовця, і щось прошепотіла їй на вухо… але шепіт чомусь розлігся залою, і її слова почули всі.

— Давай, люба. Перекажи їм те, що розповіла мені.

Позбавленим життя, проте гучним голосом Корделія мовила:

— Вона заявила, що не буде наложницею мера. Сказала: такому старому пеньку, як він, я не до пари. Потім спокусила Вілла Деаборна. За своє тіло вимагала плату: зробити її дружиною і забрати до Ґілеаду… та прикінчити Гарта Торіна. І Деаборн із нею розплатився. Розплатився, бо палав від пристрасті. Його друзі допомогли. Можливо, вони теж із нею бавилися. А канцлер Раймер просто міг бути їм на заваді. Або вони його здибали і просто захотіли вбити, задля розваги.

— Виродки! — заверещала Петті. — Падлюки!

— А тепер скажи їм, що треба зробити, щоб очистити нову пору року від скверни, люба, — прошамкотіла до неї Рея.

Корделія Дельґадо підвела голову і обвела поглядом натовп чоловіків. Глибоко втягнула повітря, насичене кислими випарами ґрафу, пива, диму і віскі, в свої легені старої діви.