Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Віктор Суворов (Володимир Рєзун) — письменник, історик, дослідник, у минулому — розвідник, капітан ГРУ. Автор історичних бестселерів «Криголам», «Акваріум», «День “М”». Ворог Радянського Союзу, заочно засуджений до розстрілу. Персона нон ґрата в пострадянських країнах. «Її ім’я було Татьяна» — це найсвіжіший твір автора, який українці мають змогу прочитати одними з перших у світі. Як і чому генерал Жуков скинув ядерну бомбу на власну армію та підірвав власний лінкор? Як Хрущов прийшов до влади? Як Радянський Союз уник китайського варіанту модернізації соціалізму? Чому збирався закидати Європу ядерними бомбами і захопити її?.. Відповіді на ці та багато інших питань ви знайдете в цій книзі. Книга є першою з трилогії «Хроніка “Великого десятиліття”». Книга друга — «Облом» (планується до видання найближчим часом), третю книгу «Кузькіна мать» видано у 2012 році.
У ті часи жартували, що Сталін на війні зробив лише дві помилки.
Перша: показав Івану Європу.
Друга: показав Івана Європі.
Мільйони радянських солдатів побували в Німеччині й Австрії, Польщі та Чехословаччині, Болгарії, Югославії, Фінляндії, Угорщині й Румунії, навіть у Норвегії та Данії. І скрізь люди жили якось не так, як у нас. У найбідніших селах розореної війною Європи все-таки було краще, ніж у наших колгоспах.
Радянські солдати й офіцери, повертаючись з війни, плекали надію, що ось зараз щось почне змінюватися. Найбільше сподівались, що розпустять колгоспи. Але їх не розпускали. Тому краще не ставало.
Головна проблема та сама: країну нічим годувати.
2
Свого часу в нашій пресі з’явилося зізнання Чьорчілля[2], нібито під час зустрічей на вищому рівні й сам Чьорчілль, і всі інші підводилися, коли заходив Сталін, і стояли нібито струнко.
Ваш покірний слуга теж став жертвою нашої рідної пропаганди. Цю дурість я теж повторив у своїх книгах. Але перевірив джерела і переконався: Чьорчілль такого не говорив і не писав. Беру свої слова назад. За допущену дурість прошу вибачити.
У тому ж фальшивому, нашою пропагандою сфабрикованому тексті звучала ще одна похвала Сталіну: він, мовляв, прийняв Росію із сохою, а залишив з атомною бомбою.
Ось на цю ахінею я не клюнув, цю дурість не повторив.
Тому що життя радянських колгоспів спостерігав з досить близької відстані. Дід мій, Василь Андрійович Резунов, усе життя прогарував ковалем у колгоспі імені Шевченка Солонянського району Дніпропетровської області. Хутір Садовий, куди я інколи приїжджав до свого діда й бабусі, знав і людоїдство після колективізації, і людоїдство повоєнне.
Розповіді чоловіків були напрочуд одноманітні. А старі жінки не розповідали нічого. Вони тільки плакали, коли заходила розмова про часи «великого перелому», тобто колективізації, і часи «великої перемоги над фашизмом».
Сумні розповіді під захід сонця сп’янілих мужиків про колективізацію та її результати до справи не пришиєш. Тому звернімося до джерел офіційних.
«З хлібом 1947 року після голоду 1946 року було дуже скрутно».
(Стенограма червневого пленуму ЦК КПРС. ЦХСД. Фонд 2. Опис 1. Справа 257. Вечірнє засідання 26 червня 1957 р.)
Це сказав перший секретар ЦК КП Молдови товариш З. Т. Сердюк.
Не розвалився б Радянський Союз, стенограма назавжди залишилася б таємною. Читати її в ті часи дозволено було лише партійним вождям рангом не нижче від секретаря обкому, тобто голови облдержадміністрації, якщо користуватися сучасними поняттями. Але навіть цим діячам дозволяли читати не те, що було сказано на пленумі. Для них створювали інший варіант історії, приглушений і припудрений. Та сама фраза для діячів рангом нижче виглядала інакше:
«З хлібом 1947 року після неврожаю 1946 року важкувато».
(Підкреслено мною — В. С.)
Однак усю нашу історію не перепишеш, тому в ній іноді через недогляд з’являлися шматочки правди:
«В Україні 1946 року був страшний голод, траплялися випадки людоїдства».
(Стенограма червневого пленуму ЦК КПРС. ЦХСД. Фонд 2. Опис 1. Справа 257. Вечірнє засідання 28 червня 1957 р.)
Це слова Першого секретаря ЦК КП Радянського Союзу товариша Микити Сергійовича Хрущова.
1946 року Хрущов був господарем України. Йому краще знати. Але якщо комусь цікаво, то документальних свідчень стосовно цього питання можна знайти достатньо й без особливих зусиль.
Народ те саме висловлював коротше і простіше:
Серп і молот — Смерть і голод.
3
Але чому голод?
А тому, що заради так званої індустріалізації на початку 1930-х років було пограбоване село, найпрацьовитіших і найдіяльніших селян оголосили куркулями та знищили як клас. Усіх інших терором і голодом загнали в колгоспи для того, щоб хліб, картоплю й сало відбирати не в кожного індивідуально, а в безликих безвідповідальних колективів. У натовпу.
Праця селянина — творчість. Проте в колгоспах люди не мали жодних стимулів працювати творчо.
Якщо держава вигрібає усе з колгоспних комор, то навіщо гарувати?
У колгоспах грошей не платили. Навіщо платити? Адже це загальне колективне господарство. Чоловік у сім’ї не платить грошей дружині за те, що вона підлогу вимила. Дружина не платить чоловікові грошей за те, що він дров нарубав. Так було влаштовано, і колгосп — без грошей. У колгоспі зараховували кількість відпрацьованих днів. Це називали трудоднем. День відбув, тобі бригадир у відомості паличку намалює — день зараховано.
