Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Однак чи можливо, що Гітлер завдав удару — і товариш Сталін раптом згадав про свій скасований 1934 року титул?
Ні, це не так. Сталін використовував титул Генерального секретаря і до німецького нападу. Не будемо далеко відходити від нещасливої дати 22 червня 1941 року.
Ось під цілком таємною Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) № 1711–724цт «Про маскувальне пофарбування літаків, злітно-посадкових смуг, наметів і аеродромних споруд» від 19 червня 1941 року стоїть підпис:
Голова РНК Союзу РСР
і Генеральний секретар ЦК ВКП(б) И. Сталін.
Однієї цієї постанови достатньо, щоб усю мою теорію, викладену в «Криголамі», уважати доведеною. І навіть не так. Однієї лише назви цього таємного документа та підпису під ним цілком вистачає, щоб завершити всі криголамні дебати.
Два десятки років, до 19 червня 1941 року, нікому на думку не спадало фарбувати літаки, намети та злітно-посадкові смуги маскувальними кольорами. А тут раптом... Центральний комітет постановляє... фарбувати намети. І підпис товариша Сталіна.
З якого дива?
Якщо товаришеві Сталіну не подобався колір наметів, то можна було викликати на сріблястий перський килим Народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу Тимошенка й висловити йому своє невдоволення. І нехай він наказ вигадує, коли і як намети фарбувати. Заразом і літаки, аеродромні споруди, злітно-посадкові смуги.
Або можна не турбувати такою дрібницею Наркома оборони. Є начальник Генерального штабу генерал армії Жуков, от йому і заявити, що намети не того кольору.
Чому раптом кольором наметів перейнявся сам товариш Сталін?
Чому постанова не таємна, а цілком таємна?
Можливо, товариш Сталін зрозумів, що зараз нападуть? Та нічого подібного. Не мені доводити, що Сталін не вірив у можливість німецького нападу. Не вірив ні 19 червня, ні 20-го, ні 21-го. І 22 червня, коли німецькі бомби сипалися на радянські аеродроми, коли німецькі танки мотали на гусениці перші кілометри радянської землі, Сталін все одно не вірив. Усе це без мене доведено.
Цілком таємний 19 червня 1941 року Сталіним підписаний наказ маскувати аеродроми й літаки — це війна. Швидка і неминуча.
Але Сталін не вірив, що війну розпочне Німеччина.
Якщо, на думку Сталіна, неминучу війну між Німеччиною та Радянським Союзом, яка має вибухнути найближчими днями, розпочне не Гітлер і його генерали, тоді — хто?
Якщо Гітлер відпадає, то хто залишається?
4
Можливо, комусь мало наведених мною документів. Тоді рекомендую знайти постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) № 1509–620цт/ов від 6 червня 1941 року. І подивитися, який під тим документом стоїть підпис.
Це ще більш серйозний документ. Гриф «цт/ов» — «цілком таємно особливої важливості». Це «Мобілізаційний план по боєприпасах і патронах», підписаний Головою РНК Союзу РСР, Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) товаришем Сталіним.
А чому постанову про боєприпаси від 6 червня 1941 року закрито грифом «цт/ов», а постанову про боєприпаси від 23 червня 1941 року, підписану тією самою особою, яка обіймає ті ж самі посади й має ті самі титули, засекречено всього лише грифом «цт»?
Тому, шановні, що в постанові від 6 червня 1941 року розписано, кому, коли, які боєприпаси і в яких кількостях виробляти. А постанова від 23 червня 1941 року — це всього лише наказ узятися за виконання раніше спущеного плану. Без зайвого уточнення, кому, коли, де і скільки.
І знову привід замислитися. 5 травня 1941 року товариш Сталін навіщось обійняв ще й посаду голови уряду Радянського Союзу. У німецький напад Сталін не вірив, але головний клопіт 6 травня 1941 року — виробництво боєприпасів у воєнний час.
Я спираюся на документи 1941 року лише тому, що вдосталь матеріалів про цей період. Кожен, хто глибше копне інші роки, отримає такий самий результат.
Про те, що Сталін був Генеральним секретарем Комуністичної партії і під час війни, і після неї, свідчить непрямий, але вельми переконливий факт.
У країнах, підкорених Радянським Союзом під час війни, державне будівництво здійснювали за нашим зразком. Отже, там, де до влади після Другої світової війни прийшли комуністи, головний комуніст мав титул Генерального секретаря.
Якби в нас не було такого титулу, то не було б і в них.
Після смерті Сталіна головного комуніста Радянського Союзу стали називати Першим секретарем. З деяким запізненням так стали називати й головних комуністів у підвладних країнах.