Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
А в селі Вовчак, до якого повернулись, рух був як і перед цим. Усі займались своїми справами. То тут, то там було чути стукіт друкарської машинки.
Ми затримались біля штабу, але не застали там ні командира, ні керівника штабу. Зайшли до бунчужного. Він зустрів нас втомленим, сумним поглядом. Це був старший чоловік, колишній викладач гімназії у Горохові.
— Що сталося з Домінополем? — запитав я. Бунчужний подивився на нас зі здивуванням і через момент спитав:
— А де ви були весь цей час?
— Милувались Горохівщиною, — відповів я.
— І тому нічого не знаєте ще про Домінополь, — ніби до себе сказав бунчужний. — Це було гніздо польських шпигунів і база ворога. Три дні тому Домінополь ліквідовано, — додав.
— Як це ліквідовано? І людей також? — перепитав я.
— Так, і людей… — зітхнув із сумом бунчужний.
Більше ні про що я не питав і вийшов. Брова також вийшов мовчки.
Біля штабу стояв ад'ютант командира частини Ворон з якимись двома хлопцями. Хлопці були вбрані у цивільне, але з пістолетами. Вони весело розмовляли, але при нас замовкнули, а Ворон доповів:
— Командир загону відсутній. Буде завтра рано.
— Про що ви так весело розмовляли? — запитав Брова.
— Оповідали, як били ляхів у Домінополі, — відповів Ворон. — Хороші хлопці, товкли поляків краще, ніж інші. Ось цей, — Ворон кивнув головою на міцного брюнета, — двадцять сім прибрав. — Міцний брюнет став струнко.
— То розкажіть, як це було з тими поляками, — сказав я Ворону. І Ворон почав:
— Домінополь ми оточили близько дванадцятої. З командиром загону і всім почтом підійшли до польського штабу. Я постукав у двері. Поручник глянув у вікно і швидко зорієнтувався, що не має виходу, і відчинив двері. Я застрелив його на порозі. Капітана я застрелив у ліжку, а друкарка вискочила через вікно, і там її застрелили наші хлопці. А тим часом командир підрозділу вистрелив зі своєї ракетниці й таким чином дав сигнал, що штаб ліквідовано і можна починати. Тоді наші хлопці з СБ почали гуляти по всьому селу. До ранку жоден поляк не залишився живим, — закінчив задоволений Ворон.
— Знаєте що, хлопці? — сказав я. — Ваше «геройство» є огидне. Ось у Загорівському монастирі сорок чотири стрільці прийняли бій з півторатисячною частиною німців. Бій тривав щось із 18 годин. Вбито приблизно чотириста німців, а наших тридцять три. Причому німці атакували монастир за допомогою трьох літаків і п'яти танків. Ось це є наша гордість! Ось це — слава! А хвалитися вбивством безборонних та ще й сонних людей вам би ніяк не випало. Це буде чорною плямою в історії визвольної боротьби на тлі звитяжних змагань героїв із Загорова.
— Чорна пляма? — гнівно повторив ображений брюнет з СБ. — А якби вашу маму поляки витягнули за волосся з дому, вбили її на ваших очах і кинули до Бугу, як це було у 42-му році за Бугом? Якби вашого батька розстріляли на ваших очах? Якби вашу сестру, 16-річну, зґвалтували, закололи багнетами і вкинули до Бугу? Чи тоді також ви сказали б «чорна пляма»? — зі сльозами в очах, обурений до глибини душі, спитав брюнет з СБ.
— Злочином злочин не перекреслиш і злом зла не переможеш, — відповів я. — Ці всі страшні злочини 1942 року покрили поляків великою ганьбою перед усім людством, а ви ось перекрили їхні огидні злочини власними огидними злочинами.
— Пан не повинен про це говорити! — твердо сказав Ворон.
— Так, правду кажете, з вами я не повинен про це говорити, — відповів я.
Данило Шумук: Пережите і передумане. Спогади і роздуми українського дисидента-політв'язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921–1981). — Київ, 1998. — С. 126–132.
ПРОКУРОРСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
Преса опублікувала таке повідомлення:
Головна комісія з розслідування злочинів проти польського народу (Інститут народної пам'яті), яка діяла від 1945 року, провела приблизно 12 тисяч слідств і вислухала понад 100 тисяч свідків. Опублікувала сотні наукових праць і джерел, підготувала низку процесів проти гітлерівських злочинців у країні і за кордоном. З 1989 року, випереджуючи правову ситуацію, вона розпочала масштабне дослідження долі польських громадян на східних землях і жертв сталінізму в Польщі.
На сьогодні вже проведено 321 слідство у справах про злочини, скоєні в 1939–1956 роках, з яких понад 80 стосуються масових злочинів, що завдали шкоди польським громадянам — мешканцям східних земель. Тільки за останні два роки у цих справах прослухано понад 20 тисяч свідків.