Історія польсько-українських конфліктів т.3

Знаю, що, прочитавши наведене вище, дехто задумається. Ті, хто мешкав на Волині під час війни, і ті, хто врятувався у відділеннях, скажуть: так було, свята правда. Але я впевнений, що це не сподобається «любителям» кресів….

Панове, запрошую на Волинь (удруге) представників 27-ї дивізії АК, підемо від села до села, порозмовляємо з людьми, з живими ще свідками тих днів.

Я впевнений, що спільними силами встановимо, хоча б приблизно, кількість нещасних жертв, бо та, яку називає Головна комісія, є, вибачте, справжнісінькою брехнею!

Головна комісія твердить, що на Волині в 1939–1945 роках убито 70 тисяч поляків, а в Луцькому повіті — 11 тисяч. Одинадцять тисяч — не одинадцять осіб. Де їх поховано? Чи поховано так, що про це не знають місцеві люди?

Я був у всіх селах Луцького повіту. Бачив поховання замордованих євреїв — у Колках, у Торчині, в Озютичах, на Гнідаві, чув з перших уст про бої у Пшебражі, чув про окремих осіб польської національності, про родини — їх вбили або упівці, або німці, або бійці дивізії… Але одинадцять тисяч — не одинадцять осіб!

Легко сказати — брехня. Легко сказати: ні, у Луцькому повіті не вбито 11300 поляків. Потрібні докази!

І ось вони. До книжки додано мапу «Волинь 1939–1945. Злочини українських націоналістів проти поляків». На мапі позначено місцевості, де загинуло 200 осіб, понад 100, понад 50, понад 5. Аналізуючи мапу, роблю ще одне відкриття: на мапі є багато сіл, яких ніколи на Волині не було, а колонії і вулиці отримали тут статус великих сіл. Прикладом може бути Ярмарковщина — колонія з 4 будинків, а в книзі — велике село, так само Мар'янівка, а насправді — частина («куток») села Піддубці.

Згідно з мапою в Луцькому повіті вбито 1200–1500 осіб. Чи це число є правдоподібним? Так. Чи всіх убили упівці? Ні. П'ять сил — німці, УПА, АК, радянські партизани, а після війни НКВД — вмочали пальці у кров безневинних жертв.

Мета «Злочину…» дуже прозора: звалити провину окремих частин УПА на всю організацію, на весь український народ;. Але ж немало було випадків, коли упівці рятували поляків. Стає очевидним, що знову підігріваються тенденції знеславлення, підкреслення, перебільшення негативних рис українського народу. Прикладом є число 500 000, яке зустрічається у публікаціях і часописах. П'ятсот тисяч — стільки поляків загинуло на Західній Україні під час громадянської братовбивчої війни, говорять «любителі» кресів, представники 27-ї дивізії та інші в численних публікаціях.

Відомо, що кількість жертв у кілька разів завищена. Це не підлягає жодному сумніву. Факти підтасовуються, перебільшуються. (…)

Чому дехто намагається нас пересварити? Нехай минуле залишиться у минулому. Віддаймо честь могилам, переламаймо багатовікову ворожість і без гніву та упереджень сідаймо до столу. Не шукаймо взаємних вад, не треба заходити ззаду. Досить непорозумінь. І нехай нам Бог і Свята Марія у цьому сприяють.