Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Історія польсько-українських конфліктів т.3
Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Історія польсько-українських конфліктів т.3

Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:

Автор у хронологічній послідовності зібрав і упорядкував документи про події в Закерзонні у 40-х роках XX ст. Показано, хто був винний у винищенні українського населення. Наведено історію цього регіону.
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
1 ... 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ... 184
Перейти на страницу:

Частина друга

Документи

Документ 1

ШУМУК ПРО ЗНИЩЕННЯ ПОЛЯКІВ

Данило Шумук (народився 1914 року) сидів у в'язницях і таборах 37 років — спочатку в Польщі за приналежність до КПЗУ, а потім в СРСР за участь в УПА, бо, розчарувавшись у комуністичній ідеології, прилучився до націоналістичного руху, який мав за мету відбудову незалежної України. Автор переданих за кордон спогадів «За східним обрієм» (1974), виданих (1983) у розширеній версії під назвою «Пережите і передумане», а потім (1984) англійською мовою під назвою «Life Sentence». 2-ге видання книги вийшло в Києві у 1998 році. У них він критикував діяльність бандерівців, зокрема й екстермінацію поляків на українських земляху викликавши широку полеміку в еміграційному середовищі. Від 1987 року мешкав у Канаді. (Помер у 2004 році в Україні. — П.Є.)

У німецько-польсько-російському трикутнику, в якому розігрувалась тоді українська повстанська боротьба на Волині, ситуація була дуже складною, туманною і тому трагічною. Я дізнався про ці справи під час перебування на території Січі.

Однієї неділі приблизно об 11 годині перед нашою квартирою, в якій ми перебували як інструктори вишкільних курсів на Січі, несподівано загальмував легковий автомобіль. До нас зайшов командир підрозділу Сосенко.

— Слава! — крикнув, виструнчившись по-військовому.

— Героям! — відповіли ми.

— Снідали? — запитав Сосенко.

— Так! — відповіли ми.

— Тоді підемо в гості до наших сусідів, — сказав Сосенко, хитро усміхаючись.

— До яких сусідів? — запитав я.

— О, то побачите, яких ми маємо чепурних сусідів! — загадково відповів Сосенко.

Усі ми: Сосенко, Брова, Лісовик і я — вирушили маленьким легковичком через болота. Проїхавши кілометрів два, ми побачили стареньку хатку на краю лісу. З-за рогу у нас ціливсь чорний ствол кулемета. Звідти почулась гучна команда: «Стій!» Ми зупинились, і Сосенко відкрив двері автомобіля. «Гасло!» — Сосенко повідомив. Раптом з хати вискочив і відрапортував Сосенку командир застави. Ми проїхали ще зі сто метрів і зупинились біля красивого нового будинку.

На моє велике здивування з тієї хати вискочив у повному обмундируванні польський поручник і з притаманним для поляків вишколом стукнув підборами, відсалютував двома пальцями і сказав: «Чолем пану!» Сосенко також став струнко і привітався з поручником. Потиснувши всім нам руку, поручник запросив нас до хати, де розміщувався штаб. З-за столу вийшов капітан і також привітався з Сосенком і з нами. На столі стояла друкарська машинка, перед нею сиділа молода, струнка і дуже вродлива полька.

— Прошу сідати, панове, — галантним жестом капітан показав на стільці і повернувся на своє місце за столом.

— Пане капітане, чи не час вже дати хоча б сотню війська для спільної оборони від німців? Давно вже цю справу ми узгодили, — почав Сосенко.

— Не маємо ні війська, ні зброї на тому боці Бугу, — відповів капітан.

— То яким чином можете нам допомогти? — запитав Сосенко.

— Хліба можемо дати, — відповів капітан.

Потім ми ще їздили у дальші місця. Лісовик із Сосенком вирушали оглядати частини УПА у Володимирському повіті, я з Бровою з цією ж метою подався у Горохівський повіт. (…)

Біля дороги господар косив траву. Після привітання почалась розмова: що чути на селі, що думають і що говорять тепер селяни.

— Селяни хочуть миру на землі. Мусимо орати землю, сіяти, худобу годувати. Це ж селянин повинен всіх нагодувати, медом і молоком напоїти, — скромно тихим голосом сказав господар. Я взяв у нього косу і почав косити. Селянин уважно спостерігав.

— О, так пан добре косить, видно, що хазяйський син, — сказав з захопленням.

— Всі ми, господарю, люди праці, тільки час такий наступив, що мусили зайнятись чимось іншим.

— І довго так буде тривати? — спитав, благально вдивляючись в очі.

— Поки вороги будуть топтати нашу святу землю, вбивати наш народ, до того часу будемо змушені з ними боротись. Свою землю треба любити, обробляти, а в тяжкі моменти захищати, — тихо відповів я йому (…)

Коли на зворотній дорозі ми їхали через відоме вже польське село Домінополь, нам впало в очі, що село ніби вимерло, двері і вікна всюди були відчинені, ніде не було видно живої душі. І постерунку під лісом також вже не було. Душу огортав якийсь тяжкий незрозумілий смуток.

1 ... 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ... 184
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)