Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Вас двоє. Перетягнете мене. Слухай, Голубе, не борзій. Ти щось різким стаєш сьогодні. Часу нема розхолоджуватися. Всю ніч треба йти. До ранку. Чим далі, тим краще.
— Ага, краще, — легко погодився Голуб. — Аби ти ще не кашляв та за серчишко своє не тримався… Зв'язався я з тобою…
Поведінка щербатого зовсім перестала подобатися Вовкові.
— Борзієш? — старий злодій уже не приховував погрози. — Нам разом іти, Голубе. Ти це даремно, ох зря…
— Фільтруй, Балабане. Розклади помінялися. Тайга кругом, вона рівняє. Тут нема нікого, крім нас трьох. Так що подумай добре, потім уже собачся.
Тінь на лиці старого злодія враз стала темнішою й густішою за скорі тайгові сутінки. До нього ніби знов повернулися сили. Вовкові здалося — Балабан ураз відкинув від себе років із десять, навіть виріс у нього на очах. Рвучко підвівся, розправив плечі, голос гримнув, аж луна пішла берегом:
— Що сказав? На кого дзявкаєш, сученя? Тобі нагадати? Поплутав зовсім?
Далі Ігор не встиг нічого зробити.
Надто стрімко й несподівано все сталося.
До того ж він за звичкою все ще тримався від блатних на певній відстані. Скоротити її махом не міг. Коли ж зробив–таки різкий порух у їхній бік, Голуб уже виймав із живота старого злодія заточку.
Вовк зупинився. Навіть зважаючи на обставини, він не міг собі уявити, як рядовий бандит, котрий ще вчора за наказом пахана подавав йому кружку з чифірем, сьогодні спромігся запросто підняти на злодія в законі руку. Порушивши цим усі можливі тюремні табелі про ранги й розламавши по сходинках, здавалося б, міцну, будовану десятиліттями ієрархічну драбину. Ігор так само не вирішив, як йому поводити себе. Поки думав, Голуб, притримуючи Балабана за плече, аби не впав, примірився — й вдруге всадив заточку в живіт жертви. Тепер уже цілячись точніше.
Старий злодій захрипів.
Цівки крові потекли з обох кутиків рота. Зараз він став схожий на казкового вурдалака, який перепив крові нещасної жертви.
Забравши руку, Голуб відступив.
Балабан повалився на землю живим мішком.
Розвернувшись до Вовка всім корпусом, щербатий запитав спокійно, ніби нічого особливого не сталося:
— Ти зі мною?
— А…
— На! — різко перервав Голуб. — Проша спікся. Нас тут двоє, ніхто не дізнається. Скажемо — двинув коні по дорозі. Поховали в тайзі. Сам винен.
— Хто?
— Балабан же, хто… Напружив бродяг, кігті рвонути вийшло, прикрили старого. А бач, дарма на себе надіявся. З ним ми б далеко не зайшли, Офіцере. Баласт, гиря. Вдвох проберемося швидше. Сухарі є, маза твоя про сплав водою реальна, впрягаюся. Нам до Солікамська дійти, люди чекають. Є ще в старого можливості на волі… Тобто, були. Ксиви змайструють — не підкопаєшся. Далі — воля, зведу тебе з людьми. Жора Теплий мені кореш. Краєм вуха почув, де він може бути, туди пробираємось. Прийме, як рідних. Аби вибратися звідси, а ми виберемося, Офіцере, нас же…
Відштовхнувшись ногами від землі, Вовк стрибнув.
Тюрма, етап і табір не встигли забрати решту сил. Хоч Голуб виглядав міцнішим, та на боці Ігоря грала несподіванка. У русі встиг перехопити руку з заточкою, повалив щербатого на спину, притиснув вагою тіла, кілька разів ударив зап'ястком, намагаючись вибити зброю — і вибивши її. Відволікся для спроби перехопити. Цим дав Голубу фору — коліно тут же вдарило знизу між ніг, не сильно, але відчутно. Тупий біль змусив Ігоря ослабити хватку. Голуб скинув противника з себе, відкотився, скочив на рівні. Вовк зробив це майже одночасно, і тепер обоє стояли, зігнувши ноги в колінах та стиснувши в кулаки розведені руки. Заточка лежала осторонь, та все одно — між ними.
Ігор зробив обманний рух, ніби збираючись атакувати Голуба голіруч. Коли ж той повівся, піддався — знову стрибнув. Повалився на землю, в падінні зміг дістати пальцями заточену залізку. У перекаті підтягнув її до себе, схопив міцно, скочив на ноги, згадавши спортивну юність. Носок кирзака зустрів щелепу Голуба, котрий миттю опинився поруч. Вовк не мітив навмисне в лице, не лупив носаком прицільно та професійно. Брикнув, сам не знаючи, куди влучить.
Вийшло боляче. Голуб завив, схопився за забите місце, позадкував. Очі горіли ненавистю. Та небезпечна залізяка в Ігоревій правиці все ж таки стримувала. Якийсь час вони стояли один навпроти одного, сопучи й вирівнюючи дихання. Нарешті щербатий вичавив:
— Тобі щастить сьогодні. А може — ні, як глянути.
— І як же можна глядіти?
— Подумай. Разом нам тепер дороги нема. Сам ти не вийдеш звідси. Балабана доведеться лишати. Хіба поріжеш його на філе, — Голуб недобро всміхнувся. — А я вийду. Ми сибіряки, дід у мене білку в тайзі промишляв. Я ж не завжди з блатними гужувався, так склалося. Довга історія…