Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
З метою увічнення перемоги Драгут наказав звести на острові вежу з черепів забитих християн. Цей жахливий пам'ятник ліквідували лише 1846 року на вимогу консула Франції.
1550 року проти Драгута рушила іспанська армада під проводом згадуваного вже адмірала Андреа Доріа. Іспанцям вдалося заблокувати піратський флот у глибокій острівній затоці. Впевнені в успіхові, вони чекали на вході в затоку, коли розбійники підуть в атаку. Та даремно. Почекавши багато днів, іспанці пропливли в глиб затоки й здивувалися: піратських кораблів там немає…
Драгут прийняв несподіване рішення: прокопати канал у низькій південній частині острова. Власне, це був і не канал, а канава, по якій пірати вийшли у відкрите море. І поки іспанці терпляче очікували біля входу в затоку, вони несподівано атакували генуезький флот, який ішов на допомогу іспанським галерам.
Проміжок часу між битвами під Превезою і Лепанто був найсприятливіший в історії берберійського піратства. Могутність турецького флоту сягала тоді узбережжя Італії. Під його надійним прикриттям пірати вдавалися до сміливих авантюр, вони витіснили іспанців з багатьох баз на північно-африканському узбережжі. Алжир перетворився в найбільшу піратську твердиню. Життя прибережних мешканців західного Середземномор'я опинилося під постійною загрозою. Пірати не боялися навіть могутньої на той час Іспанії.
«Каталонія і Валенсія вмирають з голоду», — нарікав у червні 1559 року віце-король Сицилії.
«Все це відбувається тому, — писали генуезькі власті своєму посланцеві в Іспанії, — що моря забиті галерами, що й жоден християнський човен не пропливе».
І це не було перебільшенням. Християни зазнавали щораз відчутніших поразок. 1561 року сицилійська ескадра із семи галер потрапила в пастку, влаштовану Драгутом біля Ліпарських островів. Командував ескадрою мальтійський лицар Гемеран. Добрий воїн на суходолі, він не вмів боротися з підступністю в морі.
Небувале поширення піратства, зростання могутності Отаманської Порти, яка підтримувала морських розбійників, консолідували християнські сили. Почалося приготування до спільного походу.
Вступом до вирішальної битви стала облога Мальти турецьким флотом при підтримці берберійських піратів. Понад три місяці малочисленні сили (9 тисяч) мальтійських лицарів під проводом Жана де ла Валета стійко відбивали атаки 180 кораблів і 38 тисяч турків і берберійців. Обидві сторони зазнали величезних втрат, а під час однієї з атак загинув Драгут. Головнокомандуючий турецьким флотом Піалі-паша після того, знехочений безрезультатністю атак і звісткою про те, що наближається іспанський флот, наказав зняти облогу.
Наступного року християнські держави уклали святу лігу під проводом короля Іспанії і папи Пія V. Кілька років тривали приготування, і нарешті 1571 року дійшло до вирішальної битви під Лепанто (на південь від Пелопоннеського півострова) між військово-морськими силами християнської Європи і мусульманського світу. Перемога святої ліги виявилася більш ніж переконливою: з понад 200 турецьких кораблів уціліло лише 30 галер. Морську потужність Порти було підірвано.
Під Лепанто загинуло або потрапило в полон багато піратів. Найбільше відзначився Улюк Алі, який захопив флагманську галеру мальтійських лицарів. Це ледве не позначилося на загальному перебігові битви. І все ж пірати програли. Але наслідки їх двобою з ворогами виявилися не такими вже й катастрофічними. Жодне з піратських міст не було захоплене, навпаки, розбишаки остаточно вкоренилися в Тунісі. Не зменшилася й активність мусульманських корсарів, хоча тепер вони уникали безпосередніх сутичок з військовим флотом християн.
Окрім згаданих уже Улюка Алі і Драгута, серед берберійських реїсів вирізнялася постать Сінана Єврея, якого за спритність і відвагу називали також Мурадом Реїсом. Він перший поширив свою піратську діяльність на Атлантику.
Велику славу здобув також Айдін, прозваний християнами «Пекельним пострахом». Улюбленим місцем його «роботи» було узбережжя Іспанії.
Якось, патрулюючи в районі Балеарських островів, він довідався, що в порту Оліва перебуває 200 родин морісків, потомків іспанських мусульман, які переслідувалися християнами. Не вагаючись Айдін завантажив морісків на галери і взяв курс на Алжир. Його кинулися переслідувати дев'ять іспанських галер. Помітивши це, Айдін встиг висадити морісків на острові Форментера і приготувався до бою. Іспанці, впевнені у своїй перевазі, зажадали 10 тисяч дукатів викупу за захоплених людей. Пірати, вдаючи, що роздумують над пропозицією, зволікали. Раптом вони, «скажено веслуючи, кинулися, як орли, наперед і заволоділи сімома кораблями противника, перш ніж він усвідомив, що сталося». Втекти змогли тільки дві іспанські галери. Інші, на яких поміняли веслярів, повернулися до Алжира.