Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Пізніше, в епоху флібустьєрів (XVI–XVII ст.), такі спалахи «вірнопідданості» серед піратів англійського походження становили колоритну рису морського розбою і ще дужче заплутали картину віковічного протистояння піратів і мирних мореплавців.
IV
МУСУЛЬМАНСЬКО-ХРИСТИЯНСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ
У Корані море згадується лише чотирнадцять разів, що загалом дуже мало для такого великого тексту, в якому існування людини розглядається в історичному, філософському і моральному планах. Араби — діти пустелі. Але попри це 791 року вони перемогли візантійський флот біля Кіпру, а в XII столітті вже панували в Середземному морі.
Разом з мореплавцями арабських халіфатів, тобто держав, біля берегів Азії, Африки і Європи з'явилися й арабські пірати.
Але спочатку про низку важливих історичних подій, що передували появі мусульман на морі.
Після занепаду Римської імперії південне узбережжя Середземного моря стало ареною бурхливих і кривавих подій. 439 року східне германське плем'я вандалів захопило Карфаген та іншу провінцію колись могутньої імперії — Іфрікію (територія нинішнього Тунісу). На цих землях вони утворили державу, до якої ввійшла також і раніше захоплена Ну-мідія. Загарбники, незважаючи на те, що були нечисленні, владарювали над місцевим населенням досить жорстоко. Єдине ремесло, на якому вандали розумілися, була військова справа. Тому задля здобичі вони не гребували і морським піратством у прибережних водах.
Найвищого розквіту германська держава в Африці досягла за правління Гензеріка (428–477). Під його проводом вандали учинили таке, що їхнє ім'я стало відтоді синонімом безглуздого варварства. 455 року вони спорядили великий флот і з Карфагена взяли курс на північ до берегів Італії. Після короткої облоги вандали здобули, пограбували і дощенту сплюндрували Вічне місто. Це був не тільки формальний, але разом з тим і глибоко символічний акт остаточної руйнації тисячолітньої римської цивілізації.
Але переможці не довго раділи з пограбованих скарбів. Приємне життя у лагідному кліматі Північної Африки розслабило колишніх завойовників. Через вісімдесят років після знищення Риму держава вандалів упала під ударами візантійських військ, якими командував великий Валізарій, і вже ніколи не піднялася.
Іфрікія перебувала під владою візантійців понад сто років. У другій половині VII століття в цьому районі з'являються нові грізні пришельці — араби. 666 року на завоювання Північної Африки з Єгипту, поневоленого раніше, рушило арабське військо під проводом Окба ібн Нафі. З Тріполітанії вони пройшли в Іфрікію, окремі загони заглибилися навіть у Сахару. Але боротися араби мали на два фронти, оскільки окрім візантійців, які засіли в приморських містах, їм також протистояли войовничі кочові племена берберів. Тільки 695 року арабам вдалося розбити конфедерацію берберських племен. Того ж року вони здобули Карфаген і в наступні два роки зовсім витіснили візантійців з Іфрікії.
У наступні століття битви між фанатичними сповідачами ісламу і християнами перенеслися на море. Араби, як вихідці з пустель, спочатку з недовірою й осторогою пускалися в плавання. Але пізніше, захопивши багато портів разом із кинутими християнами напризволяще кораблями і бажаючи продовжити газават (священну війну) на морі, вони швидко оволоділи мореплавським мистецтвом і навіть внесли в нього багато новацій.
У IX столітті араби вже успішно конкурували на морі з християнами. На той час припадають і їхні перші піратські спроби. Головними базами у них стали порти нинішнього Тунісу і Алжиру, яким правила династія Аглабідів.