Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
1541 року Доріа організував новий похід. У ньому взяло участь 12 тисяч солдатів і 500 кораблів. Метою походу було здобуття Алжира. Але справі перешкодили осінні шторми. Іспанський флот був розпорошений і пристав до берега невеликими групами. Несподіваний напад піратів на одну з них закінчився розгромом відділу мальтійських лицарів, які теж брали участь у поході. З експедиції повернулося заледве чотири тисячі чоловік. Більшість уцілілих потрапили в полон. З того часу християни стали називати Алжир «Томбо де Шевальє» — могилою лицарів.
Вершиною кар'єри Хайр ад-Діна став його візит до Тулона і Марселя. На чолі свого флоту він офіційно репрезентував Туреччину, яка на той час вважалася союзником Франції у війні проти Іспанії. Сам король Франції віддавав почесті великому адміралові Порти, найвищому реїсу (капітану) піратів і синові християнського гончаря з Лесбосу.
Хайр ад-Дін помер у Стамбулі 1546 року і був похований у спорудженій його коштом мечеті над берегом Золотого Рогу. Йому виповнилося тоді вісімдесят років. За три роки перед цим він одружився з дочкою іспанського губернатора Юлією, і, як стверджує легенда, кохання було взаємним. Багато років по тому мореплавці, пропливаючи повз мечеть, віддавали належну шану найвідомішому ісламському піратові.
А за народними переказами, його смерть була такою ж незвичайною, як і життя. Ще кілька років по смерті він уставав із могили і непокоїв живих. І лише коли, за порадою грецького священика, його перепоховали разом з чорним собакою, пірат остаточно вгомонився.
«ПЕКЕЛЬНИЙ ПОСТРАХ» ТА ІНШІ
Хайр ад-Дін мав чимало послідовників. І хоч жоден з пізніших ватажків берберійських піратів не зрівнявся з ним славою, вони теж були непересічними особистостями. Їхнє походження свідчить, як суперечливо й неоднозначно жилося в ті часи. Багато піратських капітанів народилося в християнських родинах. Замолоду потрапили в полон, а інколи їх просто продали в неволю, та вони «дослужилися» до капітанського звання в піратських республіках.
Приблизно так складалася кар'єра Улюка Алі (або Алі ель-Улуйї). Він правив церковну службу в Кастелло (Калабрія), коли його захопили в полон пірати і прикували дэ галерних весел. Але незабаром він заслужив їхню довіру й повагу, коли прийняв мусульманську віру і виявив блискучі стрілецькі й навігаційні здібності. В його піратському послужному списку значилися здобуття Нікозії на Кіпрі (на той час вона належала Венеції) і спустошення Кріту. Багато років поспіль він наганяв страх на мешканців італійських узбереж.
1570 року Алі зненацька напав на чотири мальтійські галери і захопив три з них. Четверта, на борту якої зберігалася скарбниця, спромоглася прибитися до берега. Екіпаж відступив у глиб суходолу. Ця поразка глибоко вразила мальтійських лицарів. Після повернення на острів командира ескадри Сен-Клемента розлючений натовп ледве не розідрав його на шматки. Негайно було скликано суд, який виніс вирок: смерть. Вирок виконали, а тіло нещасного Сен-Клемента викинули в море.
Піратського ремесла Улюк Алі навчався у Драгута, безпосереднього наступника ад-Діна. Ще за життя Рудобородого в Драгута був власний флот із 12 галер, який тероризував східну частину Середземного моря. На запрошення ад-Діна Драгут охоче пристав до берберійських піратів.
Якось, під час розподілу здобичі на узбережжі Корсики, на розбійників Драгута зненацька напали іспанці і взяли їх у полон. Але капітана не впізнали. Чотири роки він веслував на галері Джанеттіне Доріа як звичайний раб. Піратського реїса упізнав під час свого візиту в Тулон Жан Парізот де ла Валет, який пізніше вславився як організатор оборони Мальти і великий магістр мальтійських лицарів. Майбутній магістр поневірявся колись кілька років у піратській неволі.
— Що, пане Драгут, — вигукнув Парізот, — залишило вас воєнне щастя?..
— Фортуна кружляє по колу, — відповів пірат.
Втім, щастя у нього все-таки було. Незважаючи на ненависть до нього з боку християн, останні не позбавили його життя. Перемогла корисливість іспанців: Хайр ад-Дін викупив Драгута за три тисячі золотих корон.
Після смерті Рудобородого товариство капітанів піратських кораблів (так звана Тайфа) обрало Драгута своїм ватажком. Під його проводом пірати захопили багато портів нинішнього Тунісу, зокрема Габес, Сфакс, а також острів Джерба, що майже два століття був власністю родини Доріа з генуезького роду, який робив кар'єру на іспанській службі.