Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
846 року араби несподівано атакували і захопили Рим. Місто пограбували, а базиліку Святого Петра опоганили. Дійшла черга і до Генуї, яку не тільки пограбували, а й, на ганьбу християнам, окупували на багато тижнів. 848 року араби вщент зруйнували Марсель, а в наступні роки перетворили на суцільну руїну весь Лазуровий берег. У пошуках здобичі вони проникли в глиб Провансу, полюючи на людей і грабуючи церкви. Роздроблена Франція не могла дати відсіч нападникам. Прованс поступово знелюднювався. Ті, хто залишився живим, ховалися в лісах або в гірських фортецях. Ніхто не обробляв землі і не рибалив. Над краєм нависла примара голоду.
Не кращі були справи в Лігурії, де мусульмани заклали свої постійні бази. Такі піратські осередки виникли і в багатьох інших місцях. Сицилія, Сардинія, Корсика і Мальта, втрачена візантійцями 870 року, набули особливо недоброї слави. Арабський історик Ібн Фадлан, який жив у XIV столітті, писав про ті часи, що «навіть найменше суденце християнського флоту не могло уникнути уваги мусульманських піратів».
Така розстановка сил тривала до X століття. У наступний період, на який припадає найвищий розквіт ісламської культури, войовничість арабів дещо підупала. Їх світ роздирали не тільки внутрішні проблеми, а й помітне зростання сили християнської Європи. Тому наступні кілька років відзначалися відносною стабільністю і політичною рівновагою, на які суттєво не вплинули навіть хрестові походи, організовані Войовничим європейським лицарством. Найкращим прикладом мирного співіснування віруючих різних релігійних конфесій може служити Королівство обох Сицилій, засноване 1130 року Роджером II. У ньому жили в злагоді нащадки римлян, візантійців, готів, норманів і арабів.
За пізнього середньовіччя, коли політична ситуація змінилася, відродилися піратські осередки на узбережжі Північної Африки. Найбільшою силою в ісламському світі була на той час Оттоманська Порта, якій у Середземному морі протистояли флоти Іспанії, Франції та італійських республік. У Північній Африці утворилися невеличкі феодальні держави, якими правили місцеві династії, підтримувані Туреччиною. Там, де розкинулася територія Магрібу аль-Акси (по-арабському це означає «найдальший захід»), кілька століть поспіль існували республіки піратів, яких називали берберійськими, хоча й не бербери (корінні мешканці Магрібу) відігравали в них провідну роль.
У кінці XV століття іспанські араби, яких прозивали маврами, були витіснені християнами в Африку. Ті, хто не зміг влаштуватися в Магрібі і палав ненавистю до іспанців, подалися в море. Тим більше, що маври добре знали своє донедавна рідне узбережжя Піренейського півострова.
Дехто з вигнанців мав гроші. Вони спорядили кораблі, і знову розгорілося полум'я «священної війни».
Але тепер ситуація змінилася. Християни уже навчилися давати відсіч, використовуючи як бази острови, захоплені європейськими державами: Балеарські, Сицилію, Корсику, Сардинію, Мальту. Звідти у море вирушали кораблі і грабували мусульманські торговельні судна, спустошували магрібські береги.
Піратство стає взаємним.
Варто зазначити, що деякі пірати-християни майже не звертали уваги на релігійну приналежність жертви. Морських розбійників Майорки однаково боялися як християни, так і мусульмани. Траплялося, що сицилійські та катадонські корсари повністю блокували морську торгівлю в Адріатиці.
Після кожного мавританського наскоку іспанські та португальські королівські двори організовували каральні експедиції на узбережжя Північної Африки і в глиб суходолу. 1399 року іспанці дійшли до Тетуани і знищили місто і все його населення, за винятком працездатних чоловіків, яких обернули на рабів. 1415 року португальці зробили те ж саме в Сеуті, 1471 року — в Танжері. Але всі ці операції не зменшили полум'я піратського газавату. Його підживила ще одна подія, яка відбулася на протилежному березі Середземного моря: 1453 року під ударами турків-османів упала християнська твердиня — Константинополь.
ЗАПЕКЛІ БРАТИ
XVI століття було бурхливою добою для Північної Африки. На її узбережжі утворилися великі піратські бази, які пізніше набули державних форм і стали осередками турецької колонізації.
Помітну роль у цьому процесі відіграли, як не дивно, не корінні мусульмани, а, так би мовити, навернуті — два бра-ти-греки.
… Улітку 1504 року дві добре озброєні галери, які належали до папського флоту, пропливаючи біля острова Ельба, здибали чужий корабель. Капітан передньої галери Паоло Віктор, не сподіваючись на присутність піратів у цьому районі, бойову готовність не оголошував. Але коли кораблі зблизилися, італійці помітили, що на щоглі чужинця майорить прапор з півмісяцем. Повертати було запізно, і довелося ставати до бою. Кораблі зчепилися, й пірати кинулися на абордаж. Невдовзі екіпаж папської галери, добре проріджений кривими широкими шаблями нападників, зайняв лавки галерників.