Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
— Ген, звідти… А ось, здається, і вони… Чуєш, копитять? Ну, я, на всяк випадок, сховаюсь, а ти як знаєш, так і дій…
Ледь він зник в ялівці, як на галявину вихопились озброєні вершники. Тарас здибав свого коня і вистрілив угору.
— Слухайте, що я скажу…
— А ти що за один, щоб тебе слухати? Хмара послав? — оточили його бандити.
— Слухайте мене уважно! — твердо повторив Тарас. — Збожеволіли всі геть разом? Чи не здогадуєтесь ви, що на цій галяві будете всі до ноги посічені з автоматів?
Бандити присмиріли, боязко сахнулися від кущів.
— Не жахайтеся! — заспокоїв їх Тарас. — Без мого наказу не стрілятимуть. Але якщо ви не вгамуєтесь негайно, за вашу долю я не ручаюсь. — Тарас передихнув й продовжив. — Погано ви дбаєте про славу і волю України… Хто вас сюди привів? Ну! Хто? Нехай вийде вперед…
Після недовгої, але гнітючої мовчанки проштовхнувся до Сокрути міцно збитий чоловік.
— Я привів, — рішуче сказав він.
— Павло Жигайло?
— Так.
— Тебе чекає провідник, а людям накажи повернутися назад, до Їськовецького лісу.
Жигайло підкорився. Коли з галяви зник останній вершник, він приречено мовив:
— Ну, веди…
Їхали мовчки й повільно, кожний думав про своє. Сокрута в душі радів, що затія його вдалася. Стількох людей врятовано од смерті! Не всі ж вони безнадійні бандити, багатьом з них треба лиш допомогти стати на твердий грунт людського життя. Бунтують — отже, сумніваються… А відтак не все ще втрачено…
А Жигайло думав, що ось і настає остання його година. Гірко і безславно пропала його доля. Що ж, мабуть, так і треба розплачуватись за все лихе, що накоїв досі. Марно гинути не хотілось. Смертельна туга озвалась йому в серці.
— Може, відпустиш мене? — стишив Жигайло свого коня. — Втечу світ за очі!.. Га? Відпусти, — Жигайло благально глянув на Тараса.
— За кого ти мене маєш? — глумливо мовив Сокрута. — Од мене, милий, не втечеш… Пообіцяв Хмарі доставити тебе, то й доставлю… — він глянув на пригніченого Жигайла, і на мить йому стало його шкода. — Не сумуй, — сказав заспокійливо. — Гарантую, що від Хмари вийдеш живим. Я йому доведу, що ти необхідний… Тільки запам'ятай: Хмара злопам'ятний. Тож вийдеш від нього — тримайся якнайдалі.
— Мені б лише вийти… Лише б вийти, — бурмотів Павло.
— Не бійся, у скрутну хвилину поможу, — підбадьорив його Тарас.
Хмара, одначе, не захотів бачити Жигайла. «Розстріляти!» — коротко наказав він, і четверо охоронників миттю заломили Павлові руки.
— Ви, як керівник, мусите бути господарем свого слова? — спитав Сокрута.
Хмара здивовано глянув на нього.
— Ну? — непевно буркнув він.
— Я передав усім Жигайловим людям, що ви збережете йому життя…
— Хто дозволив? — розгнівався Хмара.
— Інакше, як би їх зупинив? А виходить, ми обдурили їх. Тоді хто нам повірить завтра? А до того ж, коли Жигайло не повернеться до своїх, можуть бути ускладнення.
— Які?
— Хтозна… Важко зараз передбачити. Хоча б ті, що деякі гарячі голови знову збунтуються і подадуться…
— Сюди?! Ха-ха-ха!.. — Хмара розсміявся. — Та я їх усіх, як траву…
— Та ні! Може бути гірше. Я хотів сказати, що деякі гарячі голови можуть повернути голоблі з лісу до міліції… Та й сюди «хвостів» приведуть…
Хмара, стурбований цією думкою, підвівся з-за столу, пильно, мов вивчав, глянув на Тараса і вже тоді розпорядивсь:
— Стрибунець, негайно біжи, скасуй попередній наказ. Жигайла сюди!
Павла привели у бункер розколошканого, в порваному на бинди одязі, з зав'язаними за спину руками. З одного кутка рота просочувалася кров.
— Розв'язати! — наказав Хмара. Потім махнув охоронцям рукою, щоб вони залишили приміщення, і ті негайно зникли за дверима.
— Чого зиркаєш? — сердито запитав Жигайла Хмара. — Вирішив помилувати тебе, знай мою великодушність… Єдиного не збагнув: як зважився виступить супроти мене?
Жигайло хотів щось сказати в своє виправдання, але Хмара рвучко махнув рукою.
— Тільки не виправдовуйся! Свою відданість нашому товариству маєш заслужити ділом, а не словами. Ось папір про твоє призначення сотником. Приведи себе до належного порядку і — гайда, до своїх хлопців. Та гляди мені!
Жигайло не йняв віри його словам. Щойно він був за крок від смерті, і раптом повне всепрощення! Яка ж тоді сила впливу цього Колиби на Хмару! Жигайло з вдячністю глянув на свого рятівника. Той вдав, що не помітив цього вдячного погляду.
Коли всі розійшлися, Сокрута, скориставшись добрим настроєм Хмари, вирішив запропонувати йому послати когось у ліс до хуторянських боївок.