Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Деякі правила — і зокрема відмінності на основі статі — стосуються не лише англійців. Правило деталізації, наприклад, можна вважати універсальною рисою жіночих пліток: адже добре відомо, що жінки значно вправніші за чоловіків у мовному аспекті. Я не здивуюсь, якщо схожі дослідження, десь в Америці та Австралії, підтвердять, що й там жінки пліткують — розповідають і слухають — жвавіше за чоловіків. Та маймо на увазі, що це країни, які в більшій чи меншій мірі перебувають під впливом англійської культури. Моє дослідження, досить обмежене, мушу визнати, в рамках європейських культур, показало, що там чоловіки почуваються вільніше і значно жвавіше обговорюють соціальні питання. Скажімо, у Франції вигук «НІ! Справді? О Боже мій!» — цілком собі прийнятна і звична відповідь на гостреньку плітку. Так само заповзято чоловіки пліткують в Італії, Іспанії, Бельгії, Польщі, Лівані та Росії.
Причина зовсім не в тому, що вони менше, аніж англійці, бояться виглядати фемінними. Без сумніву, цей страх — крос-культурна універсалія. Власне, справа в тому, що лише англійці (та наші «колоніальні нащадки») вважають піднесений тон розмови та експресивність ознаками жіночності.
Я не кажу, що кодекс англійських розмов забороняє чоловікам висловлювати емоції. Далебі, англійцеві дозволено виражати емоції, хоча, стривайте — йому дозволено виражати певні емоції. А якщо бути точними, то тільки три:
• здивування (за умови, що воно висловлене у лайливій формі);
• лють (в принципі, форма та ж);
• тріумф / захват, які теж часто передбачають вигуки та лайку.
До того ж доволі непросто зрозуміти напевне, яку з тих трьох дозволених емоцій англієць намагається виразити.
Фатична розмова — «Bonding-talk»
Фатична[22] розмова, підвид світської бесіди, також має відмінності за статевою ознакою: чоловіче фатичне спілкування — і за формою, і за змістом — значно відрізняється від жіночого, разом з тим, деякі основоположні правила відображають базові цінності, які ми можемо вивести у категорію «визначальних характеристик» англійськості.
Жіночі фатичні розмови: правила компліментообміну
Фатичні розмови серед англійок часто починаються з ритуального обміну компліментами. Власне, цей ритуал можна спостерігати майже на кожному заході, де збереться понад дві подружки. Я була свідком ритуального компліментообміну серед жінок у пабах, ресторанах, кав’ярнях та нічних клубах, на кінних перегонах та інших спортивних заходах, в театрах та на концертах, на зустрічах Жіночого інституту та зльотах байкерок, у торгових центрах та просто посеред вулиці, на ділових зустрічах та в поїздах, на шкільних подвір’ях, в університетських кафетеріях та в їдальні офісу. Я зауважила, що в товаристві чоловіків жінки видозмінюють процедуру обміну компліментами — вдаються до скороченої версії взаємного вихваляння і часто вислизають до вбиральні (а я за ними), де можна спокійно продовжити процедуру улещування. У виключно жіночому товаристві вони привселюдно, не ховаючись, застосовують повну версію помазання єлеєм.
Мені довелося спостерігати чимало варіацій ритуалу, а також — брати у них безпосередню участь. Я зауважила, що компліментами не обмінюються у випадковому порядку — проглядається чіткий патерн, який я для себе вирішила означити як «правило компліментообміну». Схема така: вступна репліка може бути простим компліментом, як-от: «О, нова зачіска! Тобі личить!» — або ж поєднанням компліменту та самокритичної ремарки: «В тебе таке чудове волосся! Мені б таке, а то в мене мишачий хвостик, а не волосся!». Згідно з правилом компліментообміну відповідь на кожен із варіантів має містити самокритичне спростування похвали і одночасно «комплімент у відповідь», наприклад: «О, ні, що ви! Хіба це волосся! Воно так в’ється! Я б залюбки підстриглася коротко, як ви, але в мене не така форма обличчя. У вас гарно окреслені вилиці!». В обмін на це ви маєте видати ще одну самокритичну ремарку і ще один комплімент, які приведуть вас знову до самокритичних спростувань і компліментів — і так по ритуальному колу. Влучними та дотепними самокритичними репліками можна завоювати непоганий авторитет — англійки навіть вивели іронічне самознущання у мистецьку площину і внесли елемент змагання у гонитву за «хто з нас гірший».
Можна стрибати з теми на тему: від волосся до взуття, від стегон до професійних досягнень, успіхів у спорті, соціальних навичок, вдалих чи не дуже побачень, дітей, талантів та що на язик прийде, не має значення, — формула залишається незмінною!