Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
«Де ж Віщунка? А що як вона пішла надовго й не повернеться кілька днів?» Від однієї лише думки, що їй доведеться провести тут ніч, у Злати по спині побігли мурашки.
— Ти така ляклива, дитинко, — почула вона чийсь голос.
Коли це, просто перед нею з’явилося хитре личко Віщунки.
Від несподіванки Злата здригнулася. Вона ніяк не могла звикнути до вміння чаклунки раптово з’являтися й щезати. А тим часом спритна стара вже метушилася біля столу.
— Таки прийшла. А я знала, знала, знала, що прийдеш, — потираючи долоні, пританцьовувала вона. — Що ж ти тулишся в кутку?
— Ви сказали, що можете розповісти мені про моє минуле, — пробелькотала Злата, несміливо наближаючись до старої.
— Тут і розповідати нічого. Якщо захочеш, сама згадаєш. Для цього тільки обруч треба скинути, — захихикала відьма.
— Але він не скидається. Я вже кілька разів намагалася, — заперечила Злата.
— Пробувати треба вміючи. Проти чарів силу тільки чари мають. Якщо вистачить у тебе сміливості, я тебе підівчу, як пам’ять здобути, і ціну зажадаю дріб’язкову, — стара хитро примружилась.
— Що ж ви хочете?
— Вуглинку, любонько. Чорненьку, незугарну вуглинку Ту саму, що у тебе в обідочку.
— Незугарна вуглинка?! Ти називаєш найчистіший діамант незугарною вуглинкою, насмішлива стара! — тупнула ніжкою гордовита красуня, прибравши воістину королівської постави. — Буду я об вуглинку бруднитися! У мене все найкраще!
— Ти ба, гордівниця яка! Нехай буде по-твоєму. Іди звідки прийшла, — лисяча мордочка старої зморщилась, і Віщунка як крізь землю провалилась.
Златі стало моторошно. І навіщо вона сперечалася з чаклункою? Від таких розмов добра не чекай.
— Пані Віщунко, пробачте мені. Я згодна віддати вам обруч разом з… вуглинкою, якщо зумію його зняти, — покірно сказала Злата.
— Так-то воно краще буде, — миттєво з’явившись, кивнула Віщунка й розплилася в улесливій усмішці. — Тоді слухай. Під вечір на повний місяць, коли саме час для чарів і ворожіння, йди до діамантової штольні. Там знайдеш обручку, яку зробили коротульки для Королеви Дріад. До неї закладено магію кохання. Одягнувши її, ти знову навчишся любити й лише тоді повернеш утрачену пам’ять.
— Але я вмію любити, — заперечила Злата.
— Ось як? — посміхнулася стара.
— Так, звичайно. Я люблю яблучний пиріг, сонячну погоду, гарні прикраси… О, я дуже багато чого люблю! — з пилом вигукнула Злата.
— Що ж, тоді нам нема про що говорити. Тільки пам’ятай, завтра останній повний місяць перед тим, як перстень віддадуть законній власниці.
— Я прийду! — на хвилинку замислившись, кивнула Злата.
— Ось і прекрасно! А я вже на тебе там чекатиму, — солодко проспівала стара, а собі під ніс пробурмотіла: — Вуглинка та чарівненька тобі ні до чого, а мені у чаклунстві ще й як знадобиться.
Розділ 22
Діамантова штольня
Потяглися нестерпні години очікування. Злата не знаходила собі місця. То хотілося швидше дізнатися про таємницю, приховану від неї Обручем забуття, то ставало страшно від думки, що Віщунка сказала правду, і вона й справді виявиться людиною.
На небосхилі засвітилися зорі. У хатинках гномиків один по одному згасали вогники.
Містечко занурювалося в сон. Над долиною повисло розмірене сюрчання цвіркунів, які вийшли на вечірній концерт. У повітрі стояв густий аромат духмяного тютюну й нічних фіалок. Сонний спокій оповив тиху долину.
Не запалюючи свічки, Злата стояла біля вікна, замислено дивлячись на порожню вулицю. Їй не давала спокою бірюза. Чому вона зблідла у неї в руках? Хто знає, що станеться, якщо вона зайде до діамантової штольні? Чи не краще залишити все, як є?
Дівчина лягла в ліжко, але сон не йшов до неї. Невідома сила манила й кликала Злату до діамантової штольні. Наближалась північ. Не в змозі боротися з пристрасним бажанням довідатися про таємницю, золотоволоса красуня підвелася і, похапцем одягнувшись, вибігла з хатки.
Місяць посріблив дахи. Мирне містечко здавалося казковим, наче малюночок з дитячої книжки, але Злата не помічала пануючої довкола краси.
Маленькі ніжки швидко несли її до заповітного місця. Добігши до штольні, дівчина перевела дух, але засмутилася, побачивши, що вхід до шахти був завалений величезним валуном.
— Прийшла, красунечко? — раптом почула вона знайомий голос.